Джон Гришем - Інформатор

корупції, хоча під час зустрічі це нас і зацікавило. Але давайте будемо підтримувати зв’язок. Я в курсі справи. Коли щось станеться, то я хотів би про це знати.

Коли щось станеться. Після того як Пачеко пішов, Майкл і Лейсі ще довго сиділи за столом і ділилися враженнями. Вони обоє визнали, що розчаровані, та що вдієш. Колеги не мали особливих ресурсів, тож потрібно було стати більш винахідливими. Наразі їхньою основною зброєю була повістка. Використовуючи надану Саддел інформацію, вони вирішили укласти список із двадцяти чи більше справ Макдовер, де вирок був прийнятий на користь таємничих організацій, що вимагали дозвіл на забудову різних частин округу Брансвік. З них одинадцять позовів стосувалися конфіскації майна, на місці якого з’явилося платне шосе таппакола.

Оскільки детективи РСП мали повну свободу в процесі підготовки виклику до суду, вони вирішили вилучити лише половину записів Макдовер у цих справах. Якби вони вимагали надати усі записи, то суддя здогадалася б, в чому її підозрюють. Вони попросять зараз кілька з них і подивляться, що вона та її першокласна команда адвокатів їм нададуть, потім, якщо буде потрібно, попросять іще. На виконання цих вимог Кіллбрю та компанії знадобиться чимало часу, тож за роботою вони не помітять чогось справді важливого.

Документи щодо кожної справи зберігалися в офісі клерка в будівлі окружного суду, і Саддел давно уже дістала копії з багатотомних протоколів. Тепер вони були укладені в чіткий каталог з перехресними посиланнями, тож не викликало жодного сумніву, що звіти РСП будуть набагато детальнішими, ніж ті папери, що надійдуть від Кіллбрю. Проте всі судді також мають власні записи, які ніколи не оприлюднюються. Хотілося б подивитися, як далеко зайшла Макдовер.

Лейсі допізна працювала над повістками. Це відволікало її від думок про ФБР.

Розділ 26

Гантер повернувся. В суботу вранці він повідомив, що вилетів і буде на місці до вечора. Хоча Лейсі нічого не планувала, але намагалася вдати, що дуже зайнята. Та брат не прийняв її відмовок. Він скучив за своєю молодшою сестричкою, дуже за неї хвилювався і постійно перепрошував, що не повернувся раніше. Гантер знав, що потрібен їй.

Лейсі стояла за вікном головного авіаційного терміналу і дивилась, як приватні літаки злітають і йдуть на посадку. Рейс Гантера мав прибути о п’ятнадцятій. Невдовзі дівчина помітила невеличке таксі біля терміналу. Звідти вийшов Гантер, він був сам. Його кар’єра в авіації впродовж двадцяти років не складалася і двічі мало не скінчилася, коли федеральне управління позбавило його ліцензії. Гантер мав неприємності з керівництвом і конфлікти з авіадиспетчерами. Пілоту ніколи не перемогти у такій суперечці, тож Гантера покарали. Та, вочевидь, він знайшов якийсь спосіб повернути собі ліцензію.

В руках у брата була невелика сумка, яку Лейсі сприйняла як гарний знак, а також великий дипломат, безсумнівно, набитий важливими угодами, над якими він працював. У холі Гантер міцно стиснув сестру в обіймах, запевнив, що в неї чудовий вигляд, і здавалося, ледь стримував сльози, коли розповідав, як сильно він за нею скучив. Лейсі намагалася показати брату, що ці почуття взаємні.

По дорозі з терміналу вона запитала:

— Ти тепер знову літаєш?

— Ага, ці дурні з федерального управління авіації не втримають на землі такого хорошого хлопця. Мені повернули ліцензію два тижні тому.

— Гарненький літачок.

— Один друг позичив.

Вони наблизилися до автівки Лейсі: це був той самий компактний форд, який їй дали на деякий час. Звісно, Гантер не втримався і прокоментував розмір машини.

— Це позичене авто, — пояснила Лейсі. — Я ще не вирішила, яке хочу купити.

Гантер знав усе про машини, тож одразу розпочав довгу лекцію про різні моделі, які б їй дуже підійшли.

— Якщо у нас буде вільний час, пропоную пошукати тобі автівку разом, — сказав він.

— Чудова ідея.

Наразі Гантер був щасливим власником дорогого «мерседеса». Лейсі пригадувала його колишні автівки: «мазераті», «хаммер», «порше», чорний люксовий позашляховик, якось брат навіть натякав на придбання «роллс-ройса». Незважаючи на труднощі у бізнесі з нерухомістю, Гантер завжди розсікав вулицями Атланти з шиком. Серед знайомих Лейсі він був останньою людиною, яка могла б допомогти у виборі автівки на її бюджет.

Навколо мчав потік транспорту, і Гантер одразу зрозумів, що сестрі страшно. Він запитав:

— Як тобі бути знову за кермом? Усе добре?

— Не дуже, але я уже звикаю.

— Я ніколи не потрапляв у серйозну аварію. Мабуть, потрібен час, щоб повернутися назад у сідло.

— Багато часу.

— В тебе чудовий вигляд, Лейсі, — сказав він уже в третє. — Мені подобається твоє волосся. Ти думала над тим, щоб залишити коротку стрижку?

— Ні, жодної секунди, — відповіла дівчина з посмішкою. Минув місяць від того часу, як Лейсі залишила лікарню, і тепер її голову вкривало коротеньке волосся. Воно було трішки темніше, ніж те, яке поголили, але це дівчину не бентежило. Нарешті волосся почало відростати. Лейсі позбулася усіх шарфів і капелюхів, і їй було однаково, якщо її зачіска й привертала чиюсь увагу.

Гантер хотів знати, як просувається розслідування у справі судді-хабарниці та казино, тому сестра розповіла йому останні новини. Звісно, цей чоловік умів зберігати таємниці, тим паче що йому нікому розповісти про це в Атлані, однак Лейсі не могла повністю