Віт Тасик - Витівники, Віт Тасик

Зоря Полярна все ж почула нас і дала згоду, допомогти з Ореста зняти чари непрості. Прикутим до печери він сидів занадто довго, тож час настав порвати ланцюги. Зоря послала свій магічний промінець до чаші, що біля голови ведмедя димілась вночі і розписала інеєм той посуд ритуальний, неначе взимку шибку на вікні. Вмить спалахнуло куриво у чаші блакитним полум’ям, холодним, льодяним. Не гріло, навпаки - тепло вбирало в себе і кригою здіймалось догори. Могутні сили сприйняли той знак небесний - вогонь зайнявся в кубках у руках. Навіть в моєму запалало щось на диво, хоча окрім повітря там нічого не було. Тут почалися явища природні, які завзято гралися з піском. Тим самим, що разом із хлопцями носили і висипали по розмітці на землі.

Здійнявшись вгору, буря пилова собою вкрила Сивого Ведмедя. Хоча й не було тіла видно у ві млі, та чути як він болісно реве і смикає мотузками в конвульсіях страждальних. Недовго відбувалось катування те, але воно нам відчувалося як вічність. Коли все вщухло, на землі лежав ніякий не ведмідь, бо тілом вже походив на людину. Але Орест в свій час багато витратив зусиль на те, щоб вивільнити сина. Тому й не вийшло у Полярної Зорі перетворити повністю його лице на чоловіче. Вогонь магічний танцем запальним, гасаючи по заскарублій шкірі, залишив повно опіків й рубців, які не дуже добре виглядали. Вони набули кольору турбот та випробовувань важких злодійки-долі, змішавши разом у один букет зелені барви в поєднанні з темно сірим.

Орест тихеньким стогіном подав нам добрий знак - живий! Та й схоже з нього знялося закляття! Мольфарка Христя з радістю в душі, зі щастям та любов’ю в серці до чоловіка свого підійшла і лагідно погладила рукою. Її вуста зашепотіли до коханого свого слова, які так довго прагнула сказати, та доля зла перешкоджала жінці в цім, подружжя розкидавши по світам далеким: “Мій соколе, усе в минулому тепер. Родина наша поєдналася нарешті. Закляття, що зробило з тебе в’язня на роки, зруйновано. Окови знято і розбито ланцюги, звільнивши полоненого героя, а сила чар Полярної Зорі та чотирьох стихій допомогли у цьому”

Баба Орися підійшла до них і вкрила робою старою чоловіче тіло. Від холоду нічного, що пробирав аж до кісток, Ореста трохи почало трусити. Хоч загалом пройшов і непогано ритуал, адже розчарували Сивого Ведмедя, та залишилося роботи трохи ще, щоби лицю надати образ відповідний. Стара звернулася до меншої сестри з порадою, щодо наступних кроків: “На колір шкіри й рани в чоловіка не зважай, ми швидко приведемо все до норми. Спочатку з трав зберемо вранішню росу, а потім додамо полин, чебрець і хвою. Нехай настоїться під сяйвом місяця вночі і набереться сили чарівної. Крім того розітру кривавець в порошок, у мене залишилось кілька грудок. Цілющий камінь в поєднанні із настойкою із трав загоять рани і рубці, відновлять шкіру. Тоді і повернеться образ Ореста такий, яким він виглядав багато років тому: шляхетний, мужній, красень-чоловік з очима кольору смарагдів надкоштовних”

У відповідь подружжя посміхнулося старій, та стало дякувати їй за допомогу. Мольфарки Христя і Орися - дві сестри, все ж помирилися через багато років. І навіть Орест, він колись зненавидів своякиню свою, бо звинувачував її в паскудстві злобних чарів. Помилку усвідомивши, збагнув, вже на Орисю не тримав на серці зла і гіркоти образи. А от вона замість того, щоб погрузитися із головою у купель, відчувши справедливий смак тріумфу, на кажанів перетворивши і Тараса, і мене, погнала ночувати аж на Відьмину гору, бо не збиралась завдавати клопоту незручностей родині.