Віт Тасик - Витівники, Віт Тасик

Розділ 33. Вечірка

Нас зранку розбудили пахощі у хаті, той аромат з дитинства полюбляв. Баба Орися тупцювала біля печі і вже якісь смаколики пекла. Вона знаходилась у настрої чудовім, як для старої - рідкий стан душі. Наспівувала щось і посміхалась, пригадуючи розвиток подій.  Побачивши, що ми продерли очі, сніданок хутко виклала на стіл та пригостила ласощами трохи, поклавши на тарілку кілька штук. Солодощі зі столу зразу щезли, бо з них сніданок і розпочали. Баба Орися ще підклала трохи здоби, але сказала: “Це в останній раз! Не дуже налягайте на солодке, хлопці, бо бачу, що до вечора не доживе воно”

Як виявляється, жінки застілля сланували, адже велика радість зараз в нас! Прокляття знято, всіх розчарували, тож привід святкувати в цей щасливий час. Макулія теж запросили на вечірку, адже свій вклад у перемогу вніс і він. Хтозна, як довго ми Аврелія шукали б, якби то дендреон до капища друїдів не привів.

Під вечір гості мали завітати до хатини, що приютилася на Відьминій горі. Ущухла давня ворожнеча у родині, в баби Орисі вже багато років не були. Мольфарка Христя прилетіла десь опівдні, бо мала ще допомогти сестрі. Адже наготувати на таку ораву страв смачненьких - старій навряд чи справитись одній.

Мене залишили допомагати в хаті, А от Тарас з Макулієм втекли. Сказали, мов, підемо в ліс збирати: приправи трав’яні, гриби та ягоди, солодкі корінці. Обидва не збрехали, їхній кошик аж лускався від їстівних щедрот. Дари природи ті не знайдеш просто так, шукаючи у лісі, бо у місцях таємних заховав їх лісовик. Скарбниці ті відомі дендреонам, тож хлопці трохи поживилися у них. Не обібрали повністю, звичайно, а так - по жменці-другій тільки узяли.

Але Тарас не був би моїм братом, якби хоч чогось, та не натворив! Він тишком назбирав в гаю хмільних та рідких трав якихось, відомих тільки знахарям одним. А потім, заховавшись від мольфарок, п’янкого зілля для вечірки наварив. За злочином його спіймала баба Христя, брат вариво проціджував якраз. Стара, відразу розкричавшись на Тараса, бабу Орисю кликати взялась:  “Ах ти ж паскуднику! Збираєшся людей труїти? Ото чекай, я розкажу сестрі! Нехай сама побачить, ніби й мудра жінка, кого навчила знахарству на голову свою!”

На галас цей прибігла ще одна мольфарка й спитала в брата, що той наварив? Він, неначе то був іспит випускний у школі, бабам детально розповів рецепт. Старі у ньому сумнівалися спочатку, те зілля довго нюхали, по краплям лили на язик. То навіть знатні дегустатори так не смакують дорогі напої, як витвір брата смакували дві сестри. “Я бачу, добре вивчився в Орисі”, - мольфарка Христя схвально оцінила врешті-решт. Тарасова наставниця теж ухвалила, дозволивши на стіл покласти той шедевр.

До нас під вечір завітали гості, точніше, то Макулій їх привів. Він всіх провів через кущі коротким шляхом, щоби на подорож не гаяли зусиль. З собою хлопці кошики принесли, бо тітка Ганна теж трудилась цілий день. А рідний дядько, брат Арсена-батька, Орест своїми чарами допомагав її.

У хаті у мольфарки бракувало місця. Ми повиносили на вулицю столи. Так на подвір’ї і почали святкувати на заздрість диким звірям лісовим. Жінки наготували стільки їжі, що ми могли бенкетувати цілу ніч, але під ранок кількість страв смачнющих не сильно би змінилася у нас. У хід пішов хмільний Тарасів витвір, той самий, що він наварив із трав. Ми, хлопці, ним упилися добряче, сп’яніли навіть краще ніж коли, неначе цуцики бездомні вимокши до нитки, в дядька Юхима ввечері зцілялися настоєм спиртовим.

“Ви де оселитесь?”, - спитала тітка Ганна в мольфарки Христі тихо за столом. Натомість відповів її Михасик, як виявляється, він мав конкретний план: “У капищі почув я голос Живи. Священна матір дала завдання. І не мені одному, а усій родині, бо маємо віддячити за звільнення від чар. Є Прокляте узгір’я в цьому лісі - занедбана і мертва пустка та. Тож маємо осісти в тім безлюднім місті і відродити у ньому життя”

Присутні схвально відгукнулися про той шляхетний задум. Баба Орися визвалась допомогти. Вона сказала, що її відомі заклинання, які в нагоді ставши, посприяють благодійним перемінам. Вони ж й прискорять шлях до заповітної мети. “Ми здихались триклятої Брунгильди, а разом з нею чвари та неспокій навкруги. Нема кому перешкоджати планам Живи, а злагода і мир відродять те покинуте узгір’я до життя”, - підвела підсумок стара Орися мудра, якій сподобались Михасика слова.

Пізніше почалося неподобство - до нас мольфарки причепилися, неначе реп’яхи. Мене з Тарасом намагалися загітувати, щоб ми не поверталися так швидко до батьків. “Побудьте трохи в нас. Дивіться як тут добре! Робота завжди є для молодих чарівничків. Знайдемо для вас, хлопці, відьмочок гарненьких. Полюбитесь і буде добре всім”, - то баба Христя почала нас сватати активно за чарівниць якихось лісових. Я думаю, у неї із сестрою рід багатолюдний. Отож не дивно, що і чародійки є на виданні. Тарас, почувши фразу «відьмочок гарненьких» аж поперхнувся, бідний - пив узвар. Та рідина солодка потекла у брата з носа. Відкашлявшись, він відповів старій:

– Та ні, не хочу чарівниць звабливих більше. Вони у мене в печінках сидять! Так що скажу вам так, звиняйте бабцю, та залицятись буду до простих дівчат!

– А чи Олеся не сподобалася, хлопче? Та ти ж до неї соловейком щебетав! - баба Орися нагадала ловеласу падкому на вроду про зустріч першу з відьмою у нас.

– Отож бо і лякає! Бо від тої кралі спочатку в жилах закипіла кров, а потім з’ясувалося на ділі те, що вона насправді є, - Тарас осікся, дивлячись на бабу, бо підбирав у голові слова, але ми зрозуміли натяк брата, адже ледь не сказав щось на зразок «стара».

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍