Зоя Кіт - Захоплення темного серця, Зоя Кіт

Понеділок вибухнув, як блискавка в сухому лісі, спаливши спокій компанії дотла. Зоряна стояла біля вікна свого кабінету, її пальці легенько постукували по склу, а погляд ковзав по сірому місту, що гуділо внизу, не відчуваючи бурі, яка розривала ці стіни. Усе почалося зранку, коли в мережі з’явилися перші фото нової колекції “VogueVerse”. Кожен ескіз, кожен штрих, кожен вигин тканини був до болю знайомим — це були ескізи “Tkachenko & Shevchuk”, їхня праця, їхні ідеї, тепер нахабно присвоєні конкурентами, ніби хтось просто вирвав їх із рук.

Офіс гудів, як розворушений мурашник. Телефони дзвонили без упину, голоси працівників — менеджерів, маркетологів, технарів — зливалися в хаотичний гомін. Хтось кричав у слухавку, хтось шепотів, тримаючи голову руками, хтось грюкав кулаком по столу. Папери розліталися, ніби підхоплені вихором, принтери гуділи, викидаючи непотрібні копії, а підлога липла від пролитої кави. У коридорі хтось із працівників — молодий хлопець із відділу продажів — кинув теку об стіну, його голос зірвався:

— Як це взагалі можливо?! Усе пропало!

Напруга наростала, як перед бурею, і незабаром до офісу влетіли Петро Іванович і Софія Тарасівна, батьки Максима, їхні кроки гуділи по паркету, як барабанний дріб. За ними увірвався Артем Олександрович, Зорянин батько, його обличчя пашіло від гніву, очі блищали, як у хижака. Він рвонув до її кабінету, двері грюкнули об стіну, і його голос прогримів:

— Зоряно, що за чортівня?! — гаркнув він, кулак ударив по столу, розкидавши папери й ручки. — Ти бачила, що “VogueVerse” викинули? Це наші ескізи, наші!

Вона повільно обернулася, її обличчя було спокійним — надто спокійним для цього пекла. Губи злегка тремтіли, ніби від розгубленості, але очі залишалися холодними, вичікувальними.

— Бачила, тату, — відповіла вона тихо, її голос був рівним, майже байдужим. — Я сама не розумію, як це сталося.

— Не розумієш?! — вибухнув Артем Олександрович, його руки розкинулися в розпачі. — Це катастрофа, Зоряно! Усе, що ми готували для “Tkachenko & Shevchuk”, усе, що ми вкладали — вкрали! Ти мала стежити за процесом, як ти це пропустила?!

Петро Іванович увірвався слідом, його сиве волосся розтріпалося, краватка звисала, як мотузка. За ним Софія Тарасівна, її губи стиснулися, а руки тремтіли від люті й страху.

— Артеме, це не просто провал! — прогримів Петро Іванович, його голос гудів, як грім. — Це зрада! У нас кріт, хтось злив усе “VogueVerse”! Де був Максим? Він же відповідає за безпеку!

Зоряна відвела погляд до вікна, її пальці стиснули підвіконня. У коридорі хтось із техвідділу крикнув: “Сервер чистий, але файли звідкись пішли!” Її губи ледь смикнулися в усмішці, але вона швидко сховала її, повернувшись із удаваною розгубленістю.

— Я не знаю, хто це міг зробити, — сказала вона, її голос затремтів, ніби від горя. — Але ми щось придумаємо, правда?

— Придумаємо?! — Софія Тарасівна ступила вперед, її голос різав, як скло. — Зоряно, це не “придумаємо”! Ми втратили репутацію “Tkachenko & Shevchuk”! Клієнти подумають, що ми ні на що не здатні, що нас можна обібрати, як дурнів!

Офіс за дверима вибухнув новою хвилею хаосу — хтось грюкнув стільцем, хтось закричав: “Усе, нас знищили!” Зоряна стояла, її спокій контрастував із розпачем навколо. Але всередині щось гуділо — не страх, а п’янке передчуття, що тримало її на плаву.

Максим увірвався до кабінету, його обличчя було блідим, очі — червоними, ніби він не спав тижнями. Сорочка розстебнута, краватка висіла, як зашморг. Він зупинився посеред кімнати, його погляд метався між батьками, Артемом Олександровичем і Зоряною.

— Що ми робимо? — випалив він, його голос тремтів від безсилля. — Як це виправити? “VogueVerse” украв усе — кожен ескіз, кожну ідею! У нас зрадник, це ясно як день!

Він ударив кулаком по стіні, звук глухо рознісся кабінетом. Для всіх це була катастрофа: крадіжка ескізів означала не просто втрату колекції, а й удар по всій компанії. “VogueVerse” випустив їх першим, і тепер їхня власна робота стала марною — нікому не потрібною копією. Але найгірше — кріт. Хтось із середини продав їх, і це отруювало все: довіру, плани, майбутнє. Репутація “Tkachenko & Shevchuk” тріщала по швах, клієнти могли піти, а підозра лягла на кожного.

Зоряна нахилила голову, спостерігаючи за Максимовим гнівом, за люттю батька, за розпачем Софії Тарасівни. Офіс потопав у хаосі, запах пролитої кави змішувався з гіркотою поразки.