Естрела Асферіс - Несвідоме одруження, Естрела Асферіс

- Тоді навіщо ти про них розповідала? - з образою в голосі запитала Мел.

- Щоб ти зрозуміла, що є й хороші хлопці, а не тільки всякі придурки, - відповіла я, хоча ніколи не любила виправдовуватися.

Я якийсь час мовчала, даючи Мел час і можливість впоратися з образою, що несподівано виникла. Я знала, що коли представник будь-якої раси, тим паче жіночої статі, затаїв образу, то деякий час із ним краще ні про що важливе не говорити, інакше доведеться повторювати. Образа затуманює розум, і ти сприймаєш усе в іншому спектрі, часто не чуючи співрозмовника. Таким чином, інформація якщо й доходить до розуму, то в спотвореному вигляді, через призму образи.

Думаю, минуло не менше півгодини, перш ніж Мел перестала на мене ображатися. Вираз її обличчя змінився зі скривдженого і відстороненого на більш відкритий. Та й сама поза перестала бути такою напруженою, зникли захисні шипи, які я не бачила, але майже відчувала. Загалом, нарешті переді мною стояла адекватна дівчина, з якою можна спокійно все обговорити. Тож я почала з дуже непростої для мене речі, я попросила в подруги вибачення:

- Пробач. Я не хотіла тебе образити, просто думала трохи підбадьорити, щоб ти перестала шукати зустрічі з поганими хлопцями. Сподівалася, що ти зацікавишся, і, можливо, навіть підеш вступати до Академії. Усі задатки в тебе є.

- Усе добре. Я зрозуміла, що в тебе були добрі наміри, і майже одразу пробачила тебе. Просто мені потрібен був час, щоб усе обміркувати, - відповіла Мел.

Потім вона, підморгнувши, запитала:

- А ти у своїй Академії випадково ні з ким роман не завела?

- Ні, мені було не до цього, - відповіла я.

- Що, навіть ніхто не подобався? - продовжила допитуватися Мел.

- Ну, може, парочка хлопців, - ухиляючись відповіла я.

Насправді, на самому початку навчання мені подобався Вірт, але я придушила свої почуття в зародку. Я знала, що моя симпатія не принесе йому нічого, крім лиха. Мене, як і зараз, переслідують, і заводити стосунки, тим паче будувати сім'ю за таких обставин - просто верх нерозсудливості. У кращому разі, все б закінчилося, як у моїх батьків - нас би просто вбили. У гіршому - використали б мого обранця, як важіль тиску на мене. Тож я дала йому шанс зустріти когось і стати щасливим, не вплутуючи у свої проблеми.

Гаразд, час припиняти марити минулим і переходити до тієї частини своєї історії, де більше запитань, ніж відповідей.

- Ти ще хочеш дізнатися, що сталося далі? - запитала я Мел, переводячи тему.

- Звісно, - з ентузіазмом відповіла вона.

І я продовжила свою історію:

- Гаразд. Далі все дуже заплутано, і я сама не до кінця розібралася в тому, що сталося. Загалом, мені залишався буквально рік до випуску, коли почали відбуватися дивні події.

- Що ти маєш на увазі? - запитала Мел.

Так, якось я невдало сформулювала свої думки. Потрібно виправлятися, що я й зробила, трохи скоригувавши свою відповідь:

- Ну, це не зовсім події, просто якийсь час, близько двох тижнів, я погано почувалася. У мене траплялися то напади нудоти, то раптово починала паморочитися голова, то мене охоплювала така слабкість, що я остерігалася, як би я не впала.

- Може, це було отруєння? - висловила гіпотезу Мел.

Але я спростувала її думку своєю відповіддю:

- Зазвичай мій організм перетравлює будь-яку отруту або шкідливу речовину буквально за кілька днів. Це особливості раси дроу. Ми маємо імунітет до більшості відомих отрут, тож мене не так просто отруїти.

- Зрозуміло. І що ж це виявилося? - запитала Мел.

Я почала відповідати здалеку, роз'яснюючи свої дії у всіх подробицях:

- Я не витримала, і якось після занять пішла до знайомого лікаря. У госпіталь при Академії я не ризикнула піти. В Академії я перебувала під ілюзією, і тільки ректор і вчитель зі шпигунської майстерності знали, до якої раси я належу. Тож, щоб не розкривати свого секрету, я вирушила в місто. Як пізніше виявилося, я вчинила правильно. На прийомі з'ясувалося, що я вагітна.

- Що? Як? Ти ж казала, що ні з ким в Академії роман не заводила? - закидала мене запитаннями шокована Мел.

Я відповіла максимально чесно:

- Я не знаю, як це сталося. Але у вердикті лікаря сумніватися не варто. Він дослідив частинку моєї крові, і, підтвердивши свої підозри після того, як я описала свої симптоми, поставив мені такий діагноз. Та й пізніше, коли я була в того лікаря, до якого ти мене відвела, він підтвердив мою вагітність і назвав точні терміни.

- Зрозуміло, ти насправді вагітна, - констатувала Мел, і перейшла до запитань: - Отже, твій емоційний сплеск - через це? І те, як ти час від часу дурієш?

- Так, - зізналася я, - лікар сказав, що зниження розумової активності, а також емоційні гойдалки - цілком природні для вагітних.

Так, я трохи інакше інтерпретувала його слова, але в основному, все озвучене мною - правда.

- Добре, ти з'ясувала, що вагітна. Що було далі? - запитала Мел. І продовжила про себе: - Відчуваю, почалося найцікавіше.