Зоя Лістрова - Пограємо в любов, Зоя Лістрова

- Я навіть не сперечаюся.

- Маш, де Ліза, ми біля дому. Ага, добре. Вона в себе. Давай бігом у той під'їзд, - вони піднялися на поверх. - Ось, ця квартира, я вище, - показав пальцем на верх, ляснув по плечу Германа. І побіг нагору.

Герман подзвонив. Ліза відчинила двері.

- Германе! - Він ступив уперед і обійняв Лізу.

- Тепер я тебе не відпущу. Дурненька моя. Я люблю тебе.

Я не очікувала побачити його. Коли він мене обійняв, я зрозуміла, як мені його не вистачало, як я сумувала за ним. Але є одне але, без якого я не можу бути з ним.

- Якщо ти тут, значить настав час поговорити, - я відсторонилася від нього. - Ходімо на кухню.

- Чому ти мовчки втекла?

- Я все чула, що говорила вона, і потім ось, - я дістала фотографії та поклала перед Германом.

- Я цих дівок не знаю. Чесно не знаю, і не розумію, що це за фотографії.

- Це фотомонтаж, але тоді я цього не знала. Фотографії випадково побачила Маша, вона й зауважила, що фотомонтаж. Але ж зрада була, твоя дитина?

- Була, - Герман розповів про договір зі Світлою. - Ти ж була така неприступна тоді, а я не хотів тебе втратити. У нас був безглуздий договір, ти його чомусь дотримувалася, я підігравав, а сам страждав від любові до тебе.

- Так не хотів втратити мене, що зраджував і після. І той випадок у кафе взагалі смішно вийшло. Чим я тебе не влаштовувала, що ти мені зраджував?

- Я тобі змінив раз, і то, до тієї нашої першої ночі. Ти викликала в мені бажання, але я не міг би взяти тебе силою, я дорожив тобою. Тому тобі змінив. Потім, після наших ночей мені не хотілося іншу. І після того, як ти пішла, мені ніхто не потрібен був. Що за звук у кімнаті, ти не одна?

- Мені час годувати.

- Годувати!

- Твого сина.

- Сина! Ти пішла від мене, будучи вагітною? Чому мені не сказала?

- Саме того дня я хотіла тобі повідомити урочисто цю новину. Ходімо, познайомлю з Васильком. Я назвала Василь. Германе, чого стоїш, ти передумав?

– Та ти що! Я просто приголомшений. Я тобі теж маю сказати, що в нас є дочка, Лана. Вона знає, що ти її мама і чекає на тебе. Я її офіційно оформив на себе.

- Я не проти. Але Світлана не почне тяганину, щоб забрати?

– Вона підписала відмову. Я помию руки, бо зразу з поїзда.

Ми зайшли до кімнати, Герман узяв сина. Потім він почав його годувати кашкою. Двері виявилися не зачиненими, зайшла Маша.

- Зайшла подивитись, живі, не побилися. Як наговоритеся, ідіть до нас, відзначимо примирення, знайомство та ще щось. До речі, стіл уже накритий.