Юлія Міхаліна - Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна

13 частина

– Ого, круто живе нова бізнес-еліта країни! – присвиснув Буртенко, проходячи в будинок і попутно оглядаючись.

– Руслане, так говорите, ніби Ваш начальник бідує, – не втримався від їдкого зауваження Чернишевський, кидаючи зацікавлені погляди на похмуру і трішки зацьковану Ритку.

– Бідує чи ні, але, наприклад, на Танський фарфор... – на ходу зазираючи в високу антикварну вазу, розташовану в холі, зазначив Бурий: – Наш Кирило Сергійович не розтринькується. Правда, Маргарито Андріївно?

Одинцова знизала плечима, похмуро слідуючи за чоловіками. Схоже, вона не поділяла захоплення свого наглядача. Правильно робила.

Ну, Буртенко! Ну, жук! Олег найменше очікував побачити у себе в будинку когось окрім Маргарити. У його плани, взагалі, не входила присутність зайвих вух з боку Рощина. Але якщо вибирати з можливих претендентів на роль охоронця Ритки, краще Руслана нікого не придумаєш. Хотілося б подивитися на вираз обличчя Кирила, коли зрозуміє, як стратив.

– Або це... – зупинившись посеред вітальні, Бурий кивнув на стіну, де висіла старовинна рушниця, – Не проста зброя.

– Зате, щось мені підказує, у Вашого Кирила Сергійовича є свої слабкості, на які здатний витрачати не менші гроші, – двозначно припустив Чернишевський, – Так, Рито?

– Олег, може, досить мірятися матеріальними можливостями з відсутньою тут людиною? – з докором глянувши на чоловіка, Маргарита передражнила: – Щось мені підказує, ми зібралися для іншого.

– Вибачай, не хотів принижувати гідності твого Кирила, – примирливо піднімаючи руки перед собою, засміявся Чернишевський, за що отримав несхвальний погляд від Одинцової.

Олег ступав на заборонену територію. Помітив це ще після невдалої розмови біля річки – обговорення Рощина не доставляє дівчині задоволення. Кожного разу або відмахувалася, або закривалася, відмовляючись йти на контакт. Все намагалася вигородити Кирила. Тоді Чернишевський припинив розхитувати віру Маргарити. Занадто рано, бо представити реальні факти не готовий, а пояснювати на пальцях примарні істини складно.

Чоловік навмисно дратував Риту, не проста цікавість тому причина. Йому необхідно зрозуміти, наскільки дівчина сліпа і прив'язана до Рощина. Раз зважилася приїхати сюди, набагато менше, ніж хоче показати. Щоб дізнатися точно, Олегу необхідно мислимими й немислимими способами повернути Ритку, яку колись знав. Ту, що ні в житті не стала б підпорядковуватися чоловіку, котрому є чимось середнім між коханкою і прикриттям темних справ.

– Здається, ти знову говориш не про те, – відгукнулася Одинцова, – Я на твоєму місці якби й змагалася, виключно в людських якостях, котрі видають справжнього чоловіка. Вони або є, або їх немає. Хвастощі уявними чеснотами – доля пихатих.

– Сама зрозуміла, що сказала? – усміхнувся на опальну промову Олег, – Про уявні переваги та марнославство судиш по Рощину?

В очах Рити загорівся вогник цікавості. Вона здивована. Навіть Руслан, замовкнувши, з очікуванням перекладав погляди з Одинцової на Чернишевського. Відповіді не було. Хмикнувши, дівчина крутонула на підборах, відвертаючись від Олега, і байдуже поцікавилася:

– Так і будеш тримати гостей з дороги на ногах? Чи все ж покажеш, де можна привести себе в порядок до обіду?

– Тебе супроводять в кімнату, – поступився чоловік і голосніше позвав: – Наталіє Іванівно?!

Користуючись моментом, доки не бачить Рита, послав усміхненому Руслану застережливий погляд. Буртенко останнім часом нахабніє. Досить, що влаштував цей цирк, так ще й поглядає з таким видом, мовляв, вмила тебе Маргаритка. Нічого, Чернишевський з ним розбереться після. Для початку Одинцова.

На ходу привітавшись з гостями, до вітальні забігла економка:

– Олег В'ячеславович, викликали? Обід подавати?

– Для початку продемонструйте Маргариті Андріївні її особисту кімнату, – розпорядився чоловік, не відводячи очей від дівчини, що зацікавлено розглядала вітальню.

Нервувала. Втім, останнім часом вона тільки те й робила, що нервувала поруч з Олегом. Намагалася будувати нікому не потрібну стіну байдужості, при цьому прекрасно розуміючи, що довго так тривати не зможе. Це дуже хороший знак.

– Я проводжу, – коли Наталя Іванівна, погодившись, покликала Маргариту за собою, Буртенко в кращих традиціях вірного лицаря (в такій ситуації носія речей) зголосився допомогти.

Сівши в крісло біля каміна, Чернишевський витягнув з кишені пачку сигарет. Майнула думка, що треба поговорити з Русланом. Підозріла його поведінка щодо Ритки. Не вистачало через цього блазня горохового придбати зайві проблеми.

– Олеже? – коли чоловік, вважаючи, що залишився один, затягнувся сигаретою, обережно покликала Маргарита.

Повернувши голову впівоберта, Чернишевський запитально підняв брови. Покоївка з Буртенко підіймалися нагору, а Рита, схопившись за поручні, застигла на першій сходинці, ніби вирішувалася на щось. Трохи соромлячись, квапливо запитала:

– Ти ж нічим не краще Рощина, правда? Раз затіяв цей обмін.

– Я не збирався переконувати, що чимось краще Рощина, – важко зітхнувши, відверто зізнався: – Хочу одного: щоб ти, нарешті, зрозуміла – я інший.

– Доведи!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍