Юлія Міхаліна - Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна

З викликом глянула на Олега. Близько хвилини гіпнотично вивчала його. Після відвернулася. Зриваючись на біг, поспішила на другий поверх, наздоганяючи супроводжувальних.

Чернишевський відкинувся на спинку, втупився незряче в стелю. Чорт забирай, ця жінка колись зведе його з розуму. Хоча, про що це він? Уже звела. Давним-давно. Ех, Ритко-Ритко... Чи розуміє, на який шлях ступила? Якщо Олег щось для себе вирішив, назад дороги не буде. Цього разу постарається, щоб помилки молодості не повторилися. Одного разу вже дозволив іншому забрати, як виявилося, кохану, прямо з-під носа, тепер зробить все, щоб повернути належне йому по праву. Не дарма в минулому доля звела їх з Маргаритою разом. Чернишевський упевнений – все вирішено на небесах. Ніщо не випадково.

Колись пан Випадок зміг сплутати майже складені карти. Цього разу Олег не дозволить історії повторитися. Ритка хоче доказів – вона їх отримає. Чоловік упевнений, що і без них відчуває різницю між ним і Рощиним. Боїться визнати, розкритися, бажає відчути впевненість, що довіра здатна виправдати себе. Тут її звинувачувати не варто, після пережитого має повне право сумніватися. Головне, що приїхала сюди. Відтепер все в руках Олега. Він свого не упустить.

Затиснувши між зубами нову сигарету, Чернишевський клацнув запальничкою, прикурюючи, коли за спиною пролунало буркітливе:

– Все-таки, Чернишевський, ти шикарно влаштувався. Це не на побігеньках у Рощина розриватися. Не знай ситуацію зсередини, прийняв би твою панську поведінку за чисту монету.

Поплескавши Олега по плечу, Буртенко сів у крісло навпроти, вичікувально дивлячись на чоловіка.

– Ти теж здорово вжився в роль, – не дивлячись на Руслана, Чернишевський випустив клуби сизого диму вгору.

– Роки тренувань, сам розумієш. Хочеш, не хочеш, доводиться викручуватися.

– Що за цирк влаштував, клоуне? – різкіше, ніж слід, гримнув Олег.

– Що конкретно маєш на увазі, друже? – нетерпляче постукавши пальцями по підлокітниках, збайдужіло уточнив Буртенко.

«Бл*, та він знущається, чи що?»

– Круто живеш, наш Сергійович на таке не витрачається, – передражнив Чернишевський, кинув запальничку на стіл, круто повертаючись до Руслана: – Відколи тобі є справа до цього придурка Кирила?

– З тих самих, як працюю на нього, – розвів руками Бурий.

В очах чоловіка грали смішинки, хоч і намагався зберегти зовнішню незворушність. Схоже, йому подобалося підколювати, але Олегу від цього не легше. Навпаки, пара подібних випадів – зірветься і не подивиться, ким є цей паразит.

– Буртенко, вистачить блазнювати! – гримнув Чернишевський піднімаючись. – Дуже добре розумієш, що я маю на увазі. Взагалі, якого чорта ти тут робиш, коли повинен знаходитися зовсім в іншому місці?!

– Вовкодаве, взагалі-то, таке запитання я збирався поставити тобі, – миттю посерйознішавши, обурився Руслан і підхопився слідом: – Якого чорта я тут роблю, а ти влаштував це свавілля? Чому про одну з твоїх чергових «геніальних» ідей дізнаюся від Рощина?

– Напевно тому, що тебе тут бути не повинно, – огризнувшись, Олег зім'яв недопалок, відкинув в попільничку. – Буря, уявляєш наслідки, якщо за час, доки будеш тут прохолоджуватися, Плантатор проверне чергове дільце, а ми втратимо над ним контроль?

– Олег, а ти уявляєш наслідки цієї дурні, яку затіяв сам? Можна подумати, нам Рощина мало. Ще й ти йдеш наперекір своїм!

– Давай не будеш вчити, що я повинен робити!

– Чернишевський, ти зовсім того? – покрутивши біля скроні, голосним шепотом видав Руслан, озираючись на всі боки, побоюючись бути підслуханим: – Усвідомлюєш, що могло бути, відправ сюди Рощин не мене, а когось із Калачевських стукачів?

– Не відправив же, – сунувши руки в кишені, Олег пройшов до каміна. Зупинившись, сперся об виступ плечем: – Я не розумію, якого Плантатор приставив наглядача. Ми домовлялися по-іншому.

Чернишевський прикрив повіки, спантеличено стиснув пальцями перенісся. Він реально розраховував, що вдасться провернути авантюру, не ставлячи до відома нікого, в тому числі Буртенко. Більш того, припустити не міг, що Рощин додумається до такого ідіотського виходу з положення, приставивши Ритці охоронця. Виявися конвоїром замість Руслана хтось інший, в кращому випадку сидів замкнений десь в підсобці, у гіршому – був відправлений назад, з відмовою виконувати угоду в силу не утримання домовленості самим Рощиним.

– А я, здається, починаю розуміти, чому, – розмірковуючи, Рус потягнувся до сигарет Олега, що лежали на столику.

– Цікаво? – здивовано повів бровою чоловік.

– Якого ти до Маргарити прив'язався? – прикуривши, збунтував Буртенко, – Вирішив поєднати корисне з приємним і разом зі справою звабити жіночку?

– Яка тобі різниця?

– Мені? Абсолютно ніякої. Але будь добрий, не став операцію під загрозу зриву, – Руслан, вимірював широкими кроками вітальню.

– Буря, не перебільшуй. Нічого я не ставлю. Сам розумієш, у нас і так все шито білими нитками, – проводжаючи товариша поглядом, – і без мого, як ти висловився, свавілля.

– Розумнику, якщо станеш і далі вмішувати особисті інтереси в роботу, і білих ниток не залишиться, – зупинившись навпроти Чернишевського, роздратовано фиркнув Руслан, – Яким місцем думав, коли «запрошував» сюди Одинцову?