Юлія Міхаліна - Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна

— Я второпав, можете не пояснювати, — користуючись замішанням дівчини впевнено обірвав.

— Це для Кирила Чернишевський просто конкурент, для мене він у першу чергу давній знайомий. Якоюсь мірою не чужа людина…

— Приїхали! — вдаривши по гальмах обірвав чоловік, не дозволяючи Марго договорити і зрозуміти самій, ким для неї є Олег.

— Уже? — огледівшись Одинцова зрозуміла, що вони зупинилися біля дерев’яного будинку Чернишевського.

Дивно. Навіть не помітила, коли в’їхали на подвір’я.

— Уже. Вас, здається, зачекалися, — зауважив Руслан, вказавши на чоловіка, що з’явився у дверях дому.

Олег, всміхаючись, був задоволений та впевнений у собі. Цікаво, як він поставиться до ще одного гостя? Маргариті зараз належить з’ясувати.

Зітхнувши дівчина вилізла з автомобіля. Гордо піднявши підборіддя, ступила сходами. Зупинившись у десяти сантиметрах від Чернишевського з викликом втупилася в блакитні очі.

— Запізнюєшся, Ритко, — усміхнувшись краєм губ Олег квапливо постукав пальцями на циферблаті наручного годинника. — Цілих сім хвилин, як запізнюєшся.

— І що мені за це буде? Затримаєш рівно на сім хвилин у день від’їзду? Виставиш лічильник? Або покараєш?

— Хороша ідея. Я подумаю щодо покарання, — хмикнувши Чернишевський зиркнув на автомобіль, звідки якраз з’явився Руслан.

Витягнувши з багажника сумку охоронець попрямував до них. Дівчині на секунди здалося, що на обличчі Олега майнув відтінок сумніву, нарівні з подивом, коли той стежив за пересуваннями Буртенка, але швидко прогнавши його чоловік вихопив речі з рук Руса й байдуже кинув:

— Спасибі, далі сам впораюся.

— Вибачте, це навряд чи, — чарівно всміхнувшись відмахнувся Бурий, усім виглядом показуючи, що не має наміру йти.

— Ти не зрозумів, чи що? — гримнув Олег. — Привіз Ритку, тепер вільний. Назад її сам доставлю, можеш так і передати своєму господареві.

— Ні, це Ви не зрозуміли — мені наказано супроводжувати Маргариту Андріївну під час поїздки.

— Я оцінив жарт, — Чернишевський вхопив дівчину за руку й потягнув до будинку.

— Олег, це не жарт, — упираючись обурилася Одинцова. Коли чоловік здивовано витріщився на неї пояснила: — Руслан залишиться у твоєму домі, доки тут затримаюся я.

— Це ти так вирішила? — примружившись уточнив.

— Вважай це умовою Кирила. Або так, або я зараз вертаюсь разом із Русланом, — з благанням пробурмотіла Марго.

— Добре, — змірявши оцінювальним поглядом Буртенка Олег віддав тому в руки речі Одинцової.

Дівчині на мить здалося, що Чернишевський виставить її разом з охоронцем. Та всупереч очікуванням відчинив двері дому та урочисто, але від того не менш роздратовано, запросив:

— Ласкаво прошу до хати, гості дорогі. Наталія Іванівна саме накрила на стіл. Обідати будемо.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно