Юлія Міхаліна - Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна

Спочатку Одинцова подумувала відмовитися від поїздки. Але поміркувавши прийшла до висновку, що, приставивши до неї Руслана, Рощин цього й добивався, у черговий раз підкорити та примусити виконати його волю. Подібного не могла допустити. Вирішила, що поїде до Олега, значить, так і зробить, і ніщо її не зможе зупинити. Якщо Чернишевському не сподобається додатковий гість, що завадить Марго розвернутися і відправиться додому? Знову ж, якщо поруч буде людина Кирила, навряд чи в старого приятеля з’явиться можливість перевести їх відносини в іншу площину. Адже цього хотіла? Ось реальний шанс утримати Олега від імпульсивних дій і самій вгамувати незрозумілі бажання, що виникали при появі чоловіка.

Маргарита так ретельно переконувала себе в правильності ситуації, що до обіду реально повірила в це. Коли настала черга прощатися з Рощиним зуміла видавити із себе подобу вдячної усмішки.

— Кириле, не переживай, будь ласка, — підійшовши до чоловіка, що нервово затягувався цигаркою біля порога будинку, Одинцова обережно поклала йому долоню на плече. — Всього три дні. Вони пролетять непомітно, зовсім скоро я буду вдома. Ось побачиш.

— Я не сумніваюся, — роздратовано смикнув плечем, намагаючись позбавитися від руки дівчини, як від настирливої мухи.

— Кириле, я буду з Русланом, тому тобі нема чого турбуватися, — продовжуючи наполегливо погладжувати чоловіка з натиском нагадала Марго.

— Звичайно, Бурий буде стежити за всіма твоїми переміщеннями поруч із Чернишевським, — в’їдливо виплюнув.

Проводив поглядом Буртенка, який у цей момент вийшов із дому, пройшов до машини, закинув до багажника невелику сумку Маргарити. Схоже, сумка невеликою здавалася тільки дівчині. Кирило на цей рахунок мав дещо іншу думку й не міг втриматися від чергового зауваження:

— Нащо стільки речей? Під шумок жити до нього перебираєшся, чи що?

— Там найнеобхідніше, — обсмикнувши долоньку з відчаєм пробурмотіла Одинцова. Озирнулася до автомобіля, у якого нетерпляче топтався охоронець. — Я не можу їхати в чужий дім зовсім без нічого.

— Кирило Сергійович, — вирішив втрутитися Руслан, кивнувши на годинник. — Якщо Маргарита Андріївна не хоче запізнитися, пора виїжджати.

— Я піду? — зітхнувши запитально зиркнула на роздратованого Рощина.

Затиснувши між зубами сигарету він кілька секунд вперто свердлив автомобіль. Після повернувшись до дівчини серйозно наказав:

— Марго, ти розумна жінка. Дізнайся, навіщо Вовкодав затіяв цю гру.

— Думаєш, він розповість мені?

— Зроби так, щоб розповів. На крайній випадок, якщо постаратися, у чужій хаті можна відшукати багато цікавого.

— Пропонуєш за ним шпигувати? — не знаючи, як реагувати, спалахнула Одинцова. Чомусь подібне щодо Олега здавалося нечесним і несправедливим, навіть всупереч давно наміченим планам дізнатися правду.

Пирхнувши Рощин зім’яв недопалок, викинув на землю.

— Йди вже, а то, справді, запізнишся. Зайві проблеми з Його Високістю, паном Чернишевським, нам ні до чого.

Вагаючись короткі секунди Маргарита кинулася до Кирила й навшпиньках піддалася вперед, збираючись відбити на його губах поцілунок, та чоловік ухилився, вдалося зачепити лише щоку.

Змірявши Одинцову до болю зневажливим поглядом Рощин зник у будинку, з гуркотом закривши двері. Так, немов виставляв геть, без права на повернення.

Що в цей момент відчувала дівчина? Досаду? Біль? Жаль? Ні, відчувала себе приниженою. Як ніколи раніше. Чоловіки часто їй намагалися вказати на місце, але для них була ніким, черговою продажною повією на ніч. Для Кирила ніби кохана жінка, не чужа людина, а він шпиняв її при сторонніх.

— Маргарито Андріївно? — покликав Руслан. — Їдемо?

— Так, звісно, — стрепенувшись Одинцова швидко пройшла до позашляховика й дозволила чоловікові допомогти забратися всередину.

Виїхавши з території особняка, вони близько десятка хвилин провели в мовчанні. Буртенко, як і належить охоронцеві, без зайвих слів виконував роботу — уважно вдивлявся вперед і спритно маневрував, об’їжджав найменші вибоїни, яких у старій дорозі було достатньо. Маргарита, відвернувшись до бічного вікна, стежила за пейзажами виноградних полів і роздумувала, чим для неї все закінчиться. Що життя безповоротно зміниться давно здогадалася. Подальші наслідки поки залишалися загадкою.

— Маргарито Андріївно? — обережно покликав чоловік.

— Що? — повернувшись до Бурого запитально підняла брову.

— Це, звичайно, не моя справа, але я не розумію, навіщо Ви погодилися на цю авантюру. Кирило Сергійович у стані сам, без Вашої безпосередньої участі, розібратися з проблемами.

— Ти маєш рацію, це не твоя справа.

Нервово випалила, розуміючи, що Руслан правий не тільки в цьому. Значить, не в ім’я бізнесу вона відправляється до Чернишевського. Усвідомлення цього факту злило ще більше.

— Хто б сумнівався, що Ви так відповісте, — хмикнувши Буртенко притих, зрозумівши, що втручатися не варто.

— Розумієш, — тихо заговорила Маргарита, чомусь не бажаючи виглядати в очах Бурого зрадницею, — я не хочу, щоб Кирило в результаті вирішив ситуацію своїми улюбленими методами, далекими від гуманності та…