Олена Гуйда - Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда

 - Але краще хоч щось, ніж взагалі нічого. Я з тобою в цьому згодна. Хотілося б, почати роботу миловарні, але боюся, роботи там ще дуже багато і ми просто не встигнемо. Доведеться чекати ще рік. 

 - Навіщо? Якщо справа піде, то до кінця літа в Гредхорді теж буде ярмарок. Якщо у нас продають більше хутро, шкури, каміння і срібло, в'ялене м'ясо і рибу, то сусіди збувають овочі і зерно. Самі розумієте, що сезон ближче до осені. Чому б вам не відправити мило туди? 

 - Чудова ідея, - зупинившись, посміхнулася я. - На той час, думаю, у нас буде, що запропонувати. І ще. Знайди п'ять-шість дівчат, досить спритних, щоб піднятися по схилах. І пару чоловіків для їх безпеки. Мені потрібен блакитний шафран для мила. 

На обличчі керуючої промайнуло здивування, а після - посмішка. 

 - Зараз візьмусь за виконання завдань.

 - Дякую, Хільдо, - щиро сказала я. 

 - Завжди рада служити, міледі, - відкланялася керуюча, відправившись виконувати доручення. 

А ще можна хоч щось отримати з приїзду короля і придворних. Якщо на той час я зможу виконати задумане - у нас буде шанс продавати наше мило до двору. А це стабільний дохід. Куди стабільніше ярмарків. 

Замок стрімко повертався до звичайного життя. Слуги знову поверталися до своїх обов'язків. А я зупинилася біля вікна. Усвідомили, що розваг не буде, а приводів для пліток предостатньо і без того, слуги поспішали у своїх справах. Розі і Тіра вже у всю займалися прибиранням, піднявши пил в моїй спальні так, що я навіть увійти туди тепер побоювалася. І заважати їм було точно не в моїх інтересах. 

 - Балдахин теж потрібно витрусити, - командувала Розі. - І гобелени перетрусити. 

Без мене вони безумовно добре справлялися.

Витягла з кишені фігурку. Щось було в ній знайомого... Здається, у чаклунки з села були такі ж. Можна спробувати у неї і запитати. Після того, як я вночі виплеснула магію, все ще відчувала деяку слабкість, і поки зможу знову чаклувати пройде час. День, може два, але цей час буде безнадійно втрачено. Що якщо десь там, в лісі ховається не маленький загін заблукалих воїнів, а ціле військо? Чекати точно не кращий варіант. 

Я сунула фігурку назад в кишеню, мазнувши поглядом по двору, через вікно. Нейт роздавав вказівки, загін збирався виїжджати, і я вже зробила крок, маючи намір вийти і провести чоловіка, але несподівано увагу привернула мініатюрна жіноча фігурка, сховавшись за дверима оглядової вежі. Астра... здається. Розі казала, що вона і напередодні провела на вежі багато часу. Можливо, нічого такого - побачення з воїном або щось в тому ж дусі, звичайно. Але... 

Рвучко розвернувшись, попрямувала через чорний хід в бік вежі. 

Двері піддалася легко, значить, дівчина не намагалася ховатися або не думала, що приверне увагу в такій метушні. Запах цвілі і вогкості вдарив в ніс, забивши подих. Ледве розсіювало темряву світло, що потрапляло на сходи з невеликих бійниць під самим дахом, тільки додаючи зловісноті. 

Тихо піднявшись сходами, я завмерла у прочинених дверей якраз, коли вона випустила у вікно поштову птицю. 

 - Що ти тут робиш? - процідила я крізь зуби. 

Дівчина скрикнула, обернувшись і притулившись до стіни. В її очах читався жах, стиснуті губи побіліли. Але жалість у мене на сьогодні закінчилася. 

 - Кому ти відправила послання? - розуміючи, що перехопити птицю вже не зможу, гаркнула я.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно