Антон Дмитрович Мухарський - Майдан. (Р)Еволюція духу

мирно паслися разом з вівцями, а хижі гієни не завдавали жодної шкоди безневинним кроликам. І так тривало трохи більше тижня. А потім побили студентів. І країна змінилася.

«Ласкаво просимо до Митного союзу!» — так на ґанку каналу ТВІ зі мною привіталася редакторка телемарафону «Вихід Є», де я мав провести вечірній прямий ефір за участю українських митців. Зібралося нас чоловік зо двадцять, тих, хто повернувся з Михайлівської площі, де того дня відбувався стихійний мітинг. З екранів як могли закликали всіх виходити завтра на вулицю. Аж коли наприкінці ефіру до нас долучився Іван Леньо з гурту «Козак систем» із пропозицією записати пісню «Брат за брата». І сталося майже диво, всі погодились. І керівництво каналу, і оператори, і інженери, хоча година була пізня, давно минула 12-та ночі, і грошей за те ніхто не обіцяв. Так уперше на моїй шоу-бізнесовій пам’яті, митці, люди — нерідко із вкрай загостреними амбіціями та полярними уявленнями про прекрасне, зуміли згуртуватися і не перегризти одне одному горлянки. Починали працювати механізми низової ініціативи та волонтерської діяльності, які потім проросли крізь усе суспільство і утворили справжній Майдан, де брат стояв за брата і всі одне одного підтримували, і трималися за руки, і відбивали атаки «Беркута», і різали бутерброди, і співали пісень, а коли було треба, то й кидали коктейлі Молотова та підносили шини. Отак в царстві Мордору народжувалася справжня українська Нарнія. Години за півтори ми записали чорновий матеріал, а вже за декілька днів пісня та кліп з’явилася в ефірах і залунала з головної сцени Майдану. А тоді сцени на Майдані ще не було.

Вона з’явилася в ніч на 2-ге грудня. Але перед тим було 1 грудня! І мільйон людей на вулицях! І картинка в усіх вітчизняних та іноземних ЗМІ. З одного боку — невпинне і безкрає людське море, а з іншого — грейдер на Банковій, що насувається у бік міліцейського кордону, екстреміст-скорпіон з металевим ланцюгом лупить вевешників по шоломах, летить бруківка, вибухають газові та світло-шумові гранати і летять перші коктейлі Молотова. Навіть зараз в українській Вікіпедії можна прочитати перекручені факти, мовляв, сутичку на Банковій першого грудня спровокували російські ультрас, підкуплені Медведчуком. Я на початку історії теж у це повірив і сам піддався на суспільну паніку вбачати в усьому руку Москви, аж поки особисто не дізнався, що «радикалами-екстремістами», які жбурнули перші коктейлі і перші шматки бруківки на Банковій, були мої давні знайомі Олексій Шемотюк (архітектор) та Геннадій Тітов (скульптор). І пишаюся цим! Відтепер хто б там що не казав, а я знаю напевне, що ВОГОНЬ ТІЄЇ РЕВОЛЮЦІЇ ЗАПАЛИЛИ МИТЦІ. Вони довго, майже аж до остаточної перемоги наприкінці лютого приховували цей факт, як і всі ті, хто виробляв «якісний продукт» (мається на увазі специфічний мистецький коктейль Молотова за оригінальним рецептом, що постачався на барикади впродовж усіх днів силового протистояння), як і ті, що робили бойові катапульти, пищалі і требушети, що дозволяли вести прицільний вогонь салютними установками, як і ті, що робили і прикрашали візерунками щити і шоломи, постачали самообороні Майдану бронежилети і бойові «ментойоби» (спеціально зварені шматки арматури для пробивання шоломів), як і ті, що лютими січневими ночами у тридцятиградусні морози чергували на Мистецькому Барбакані. Але про Барбакан окремо... Вибачте, ледь не забув! 1-го грудня Семесюк зробив цілком чорний анархічний прапор з написом «Воля або нахуй!» і вийшов з ним на марш мільйонів, за що був ледь не побитий буряковомордими аграрними патріотами чи то з Дрогобича, чи то з Коломиї, які за звичаєм назвали його провокатором та екстремістом. Тут маємо проблему. Село не розуміє міста. Панове сільські патріоти, ви, звичайно, сила! Честь вам і шана. Але з приїздом до Києва не забувайте, що містяни тут творять нову історію модерної держави. Чуєте? МО-ДЕР-НО-Ї. Народжуються нові сенси, народжується нова естетика, народжується новий герой. Будьте обережними з вашою грубою консервативною логікою, ставтеся обережно до всього, що для вас є незрозумілим. Бо, лупцюючи модерного українського патріота-екстреміста за гасло «Воля або нахуй!», ви позбавляєте нашу державу надії на щасливе європейське майбутнє і гнете свою безумовно прекрасну, але, як би м’якше мовити... трошки дебільну, аграрно-шароварну та архаїчну тємочку. Карочє: патріоти України всіх країв, єднайтеся! Амінь. Слава Україні!

2

А тепер про Мистецький Барбакан («Барбакан» — середньовічна фортифікаційна споруда, що зазвичай ставилася перед головною брамою замку і першою приймала на себе удар, поки місто готувалося до облоги. — Прим. Авт.). Він постав на мапі революційного Києва через три-чотири дні після атаки «Беркуту», в ніч з 10-го на 11 грудня. Пам’ятаєте? Вдарив перший мороз, градусів до мінус 10-12, йшов легкий сніжок і десь близько першої ночі дзвони Михайлівського монастиря вдарили у набат, прямо як під час монголо-татарської навали вісімсот років тому. Піднявшись Андріївським узвозом, я залишив машину на Десятинній і пішки рушив на Майдан, боячись натрапити там на невиправну картину розгону. Людей зі мною йшло мало, майже нікого, і це теж лякало. Ажіотажу не було. Внизу, біля самої площі вулицю перекрили КамАЗи із піском. Такі самі КамАЗи стояли в усіх підворіттях. Вони навмисне відрізали нам дорогу до втечі. Протиснувшись повз заведені вантажівки, я побачив море чорних шоломів. Все було готове до штурму. Вевешники у десять рядів вишикувалися довгою колоною вздовж усього фасаду Будинку профспілок. Першим, кого я зустрів біля Лядських воріт, був Фома, лідер гурту «Мандри». В руках у нього був довгий березовий дрючок. «Де взяв?» — запитав я і він кивнув у бік ряду бочок, біля яких грілися люди. Народу на площі було від сили до тисячі. Перша атака почалася близько другої, одночасно з боку Інститутської та Хрещатика. «Беркут» напирав наполегливо, але повільно. Люди в помаранчевих касках, гомілки яких були обв’язані шматками карематів (бо, сука, з-під щитів б’ють по ногах, коли з ними штовхаєшся) стали стіною і тримали оборону. Серед них був і Андрій Єрмоленко, наш художник з СВХ, який здалеку махнув мені рукою. «Наше завдання зібрати якомога більше людей. Якщо кияни вийдуть вночі на Майдан, якщо збереться тисяч десять-п’ятнадцять, вони не наважаться на розгін!» — це сказав Льоня Комський (знаний київський антиквар і галерист), що стояв поруч. — Дзвони усім, пиши СМСки, хай виходять!» Атаки продовжувалися ще два чи три рази. Але помаранчеві шоломи міцно тримали оборону. Людей тим