Ден Браун - Код да Вінчі

Папірус Соньєра. Він знову вийняв його з криптекса, сподіваючись знайти там щось таке, чого недобачив раніше.

— Дозвольте, — сказала Марі, торкнувшись руки Ленґдона.

Марі здивовано дивилась на вірш.

— Я знаю одного чоловіка з банку в Парижі, який дуже хотів би повернути назад цю палісандрову скриньку. Андре Верне був близьким другом Жака, і Жак повністю довіряв йому. Андре все зробив би, щоб виконати прохання Жака зберегти цю скриньку.

«Навіть підстрелив би мене», — подумав Ленґдон, але вирішив промовчати, що він, напевне, зламав носа нещасному чоловікові. Думаючи про Париж, він згадав трьох сенешалів, яких також було вбито минулої ночі.

— А Пріорат? Що буде з ним?

— Коліщатка вже приведено в рух, містере Ленґдон. Братство багато чого витерпіло протягом століть, витерпить і це. Завжди є ті, хто готовий заступити загиблих.

Цього вечора Ленґдон цілком припустив, що бабуся Софі була тісно пов’язана з діяльністю Пріорату. Зрештою, серед членів Пріорату завжди були жінки. Четверо з них були навіть Великими магістрами, хоча сенешалями завжди були чоловіки-охоронці.

Ленґдон згадав про Лью Тібінґа і його слова у Вестмінстерському абатстві. Здавалося, це було цілу вічність тому.

— А чи тиснула церква на вашого чоловіка, щоб він не публікував документи Сангрил у Кінці епохи? — спитав він.

— Звичайно ж ні. Кінець днів, Кінець епох — це просто легенда, у доктрині Пріорату нема ніякої дати, коли Грааль має бути розкритим. Насправді Пріорат завжди вважав, що Грааль не буде розкрито ніколи.

— Ніколи? — спитав приголомшений Ленґдон.

— Це таємниця й очікування дива, що живить наші душі, а не сам Грааль. Краса Грааля полягає в його неземній природі, — Марі Шовель глянула на Рослін. — Для когось Грааль — це чаша, яка принесе вічне життя. Для інших це пошук документів і таємних історій. А для більшості, я підозрюю, Святий Грааль — це недосяжний скарб, який надихає, навіть у сучасному безладному світі.

— Але ж документи Сангрил лишаються захованими й історія Марії Магдалини може лишитися загубленою навіки, — сказав Ленґдон.

— Чи це насправді так? Подивіться навколо себе. Її історію розказано в мистецтві, музиці, книжках. З кожним днем усе більше. Маятник гойдається. Ми починаємо розуміти небезпеку минулого… починаємо повертати священне жіноче начало, — Марі замовкла. — Ви говорили, що пишете книгу про символи священного жіночого начала, правда?

— Так, правда.

Вона усміхнулась:

— То дописуйте її, містере Ленґдон. Проспівайте свою пісню. Світ потребує нових трубадурів.

Ленґдон замовк. «Не питай, — сказав він сам собі. — Зараз не час». Він глянув на папірус у руках Марі і знов на Рослін.

— Питайте про все, що вас цікавить, містере Ленґдон, — сказала Марі усміхаючись, — ви заслужили це право.

Ленґдон відчув збудження.

— Ви хочете знати, чи є Грааль у каплиці Рослін?

— А ви можете мені сказати про це?

Марі зітхнула з удаваним обуренням.

— І чому це чоловіки не можуть дати спокій Граалю? — Вона лукаво всміхнулась. — А чому ви думаєте, що він тут?

Ленґдон вказав на папірус у її ж руці.

— Вірш вашого чоловіка згадує саме Рослін, щоправда, ще й меч і чашу, які мають вказати на Грааль. Я не бачив там символів меча і чаші.

— Меч і чаша? — перепитала Марі. — А як саме вони виглядають?

Ленґдон відчув, що вона грається з ним, але він також включився в гру, пояснюючи символи.

Вона ніби щось пригадувала.

— Так, звичайно. Меч уособлює все чоловіче. Мені думається, його малюють десь так, правда? — Вона намалювала вказівним пальцем на своїй долоні знак:

— Так, — відповів Ленґдон.

А Марі намалювала не таке звичне, «закрите» символічне зображення меча, яке так само було відоме Ленґдону.

— А ось обернений знак, — сказала вона, малюючи знову на своїй долоні, — і це чаша, яка уособлює жіноче.

— Правильно, — сказав Ленґдон.

— А ви кажете, що з усіх багатьох сотень символів, які є в нас у каплиці Рослін, ці два ніде не з’являються?

— Я їх не бачив.

— А якщо я покажу вам їх, ви підете спати?

Ще до того, як Ленґдон щось відповів, Марі Шовель зійшла з ґанку і пішла до каплиці. Ленґдон поквапився за нею. Увійшовши в прадавню будівлю, Марі ввімкнула світло і вказала на середину підлоги святилища.

— Ось вони, містере Ленґдон. Меч і чаша.

Ленґдон дивився на затоптану підлогу й нічого не бачив.

— Але ж тут нічого…

Марі зітхнула й почала ходити вздовж славетної доріжки, протоптаної на підлозі каплиці, тій, по якій у Ленґдона на очах ходили відвідувачі цього вечора. Коли його очі побачили величезний символ, він усе ще нічого не розумів.

— Але ж це зірка Давида…

Ленґдон завмер, онімілий і спантеличений, коли нарешті второпав.

Меч і чаша.

Злилися в одне.

Зірка Давида… ідеальний союз чоловічого і жіночого… Печатка Соломона… символ Святая Святих, де, як вважалося, мешкають чоловіче й жіноче начала.

Йому знадобилась хвилина, щоб знайти потрібні слова.

— У цьому вірші справді йдеться про Рослін. Усе ідеально сходиться.

Марі усміхнулась.

— Можливо.

Непевність її відповіді похитнула його впевненість.

— То Святий Грааль у камері під нами?

Вона засміялась.

— Лише в духовному сенсі. Однією з найдавніших і найповажніших місій Пріорату було повернення Грааля на його батьківщину, до Франції, де він мав би лишатися навічно. Протягом століть його возили з місця на місце, щоб убезпечити. Дуже недостойно. Коли Жак став Великим магістром, він узяв на себе обов’язок поновити історичну справедливість, повернути його до Франції та побудувати для нього спочивальню, гідну цариці.

— І він зробив це?

Тепер її обличчя стало серйозним.

— Містере Ленґдон, як куратор Фонду, я можу напевне сказати вам, що Грааль більше не в Рослін.

Ленґдон вирішив не відступати.

— Але ж вважається, що наріжний камінь вказує те місце, де Святий Грааль заховано саме зараз. Чому ж він вказує на Рослін?

— Можливо, ви