Сергій Вікторович Жадан - Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів

Випалені зсередини кімнати борделів,

менструальна кров на революційних знаменах,

відсутність сумнівів,

відсутність спогадів,

відсутність можливості щось змінити —

ось так живуть справжні поети,

ось так помирає справжня наволоч.

Марадона

Той, хто продавав кокаїн Марадоні,

і той, хто підносив губку із оцтом,

і хто пробивав дубас на мікрорайоні,

знають, що життя — це штука із сильним осадом.

Життя — це те, чим ти почнеш розраховуватися

в кінці життя,

це погані передчуття, які починають збуватися,

це те, в межах чого ти вимушений переховуватися,

і заради чого ти погоджуєшся продаватися.

Те, що закладається в тебе замість агресії,

те, що ти маєш сплатити до останнього цента,

життя — це бізнес, на який ти не маєш ліцензії,

бог — це менеджер із аптеки, який не продасть тобі без рецепта.

Життя, це як курс бакса, який ніколи не стабілізується,

це як рахунок у банку, на який ти завжди опираєшся.

І якщо ти думаєш, що це тебе не стосується,

то я думаю, що ти глибоко помиляєшся.

Тому що кожному, хто вкладався і вписувався,

щедро воздасться зрештою за кожен із траблів,

за кожен із листопадів, що на нього осипався,

за тишу і темряву, до яких він потрапив.

І повернувшись до кожного, з ким довелось триматися

одних законів під прогнутим небом відчаю,

я кажу — кожному з вас буде чого стрьоматися,

згадуючи про мене

і про мої свідчення.

Хто знає, яким буде продовження,

часто життя і обмежується свідоцтвом про народження.

Більшість речей навіть не намагаєшся повторити.

Чим більше бачив, тим менше хочеться про це говорити.

Знаючи текст, важко досидіти до кінця вистави.

Часто останнє бажання — це бажання усіх підставити.

Як говорив Ісус, розкинувши руки:

— Я повернуся ще, суки.

У.Р.С.Р.

(2004)

***

Біля казарми,

Перед ворітьми

Ще стоїть ліхтарня

І світиться з пітьми.

Так віриться, що ми прийдем

Стояти знов під ліхтарем,

Як вперш, Лілі Марлен.

Наші з тобою тіні

Зливалися в одно.

Чуття наші неспинні —

Це ясно вже давно.

Хай бачать всі, як ми прийдем

І станемо під ліхтарем,

Як вперш, Лілі Марлен.

Озвалася сторожа

І пролунав відбій.

Хоч покарати можуть

Я, друже, мчу мерщій.

Сховай в душі

прощальний трем.

Як вірилось, що ми підем

Удвох, Лілі Марлен.

Кроки твої знає,

Й твою поставу теж.

І щодня згорає,

Мене забувши все ж.

І мусив я терпіти щем —

З ким ти стоїш під ліхтарем

Разом, Лілі Марлен?

В тихому тумані,

Наче уві сні,

Ті вуста кохані

Бачаться мені.

Коли тумани ляжуть ген,

Я стану знов під ліхтарем,

Як вперш, Лілі Марлен.

Ганс Ляйп, 1915

Контрабанда

В розбитому кріслі, видертому з вантажівки,

в протертому кріслі вже з самого ранку,

слідкуючи за хмарами над головою,

за «бубамарою» в краденій циганській мобілці,

кутається в пуховик

молодий бог європейської контрабанди.

Мої співвітчизники, ось і прийшла зима до нашої країни,

світиться олія в підвалах, засинає риба в водоймах,

церкви й вокзали нагріваються зсередини довгими розмовами —

в зимових голосах завжди більше тепла, аніж змісту.

Рвати зубами дублену шкіру кожухів і офіцерських бушлатів;

наших синів, співвітчизники, не беруть ні ножі, ні кулі,

не винесе течія і не вивітрить північний вітер,

доки ми знатимемо по іменах

всіх святих на нашому кордоні.

Сніг на перевалі,

суки на митниці —

заберуть зброю,

заберуть наркотики,

стоятимеш примарою серед туману і золота,

куди мені, боже, тепер, де твої, боже, карпати?

З ким мені перебути до ранку в цих полях без снігу?

Як мені перебратися на той бік, як мені винести

мою злість, якої я набрався без твоєї турботи;

витягни, боже, з цього лайна,

якщо ти мене бачиш в тумані.

Котися, приблудне сонце, нашими тихими днями,

давай, моя радосте, грійся, винами і вогнями.

Доки ти мучишся, вже і зима минає,

тільки наше тепло — більше нічого немає,

тільки ріка поміж мною й тобою —

наповнена рибою і