Ярл Конг - Вагітна від чоловіка сестри, Ярл Конг

- Ніколас? - Вдаю, що шалено здивована цією новиною, сама ж прекрасно знаю, що чоловік мав приїхати. Враховуючи навіть точний час, коли він мав це зробити. Скоріш за все, так гнав, щоб не пропустити найголовнішу розмову. Яка стосується НАС.

- Так, каже, що в гості завітав, - хоч і рідна здивована цим візитом, і цей подив легко читається на її обличчі, та очевидно, що вона залюбки впустила зятя. Тепер вже колишнього зятя. Та я дуже сподіваюся, що буде і приставка "майбутнього" в цьому словосполученні. І все залежить від сьогоднішнього вечора. - А ти чого тут така сумна сидиш? Через Альбіну переживаєш?

Якби тільки мама знала, наскільки мені все одно на сестру і на те, де вона наразі опинилася. Бо Альбіна повністю заслужила те покарання. Цілком має нести відповідальність за скоєне. Їй навіть пощастило, що Ніколас прислухався до моїх батьків та не став додавати кілька років до терміну моєї "улюбленої" родички. А цілком міг це оформити. Варто було тільки додаткові моменти врахувати, і сестричка б ще довше куштувала тюремну їжу, і ще куди більше років тягала сіру робу замість яскравих суконь та коротесеньких топиків.

- Крайній раз ми тут всі разом збиралися, всі разом ночували, - Ніколас просив не розпочинати розмову без нього, а оскільки ми пара, разом приймаємо рішення, і разом вирішуємо, як буде НАМ краще, то я скидаю свій стан на сум за сестричкою. Насправді ж переймаюся стосовно того, щоб батьки прийняли наші відносини. Щоб вони ввійшли в наше положення й адекватно все усвідомили. Як дорослі люди. Я сподівалася на розуміння тата і мами та хвилювання ніхто не скасовував, тож щоб дещо його приховати, займалися всім підряд. Допомагала мамі на кухні, розвішувала білизну, прасувала, вже двічі прогулялася з Лесі, бігаючи з нею, вибиваючи всі зайві думки з голови. І ось, як підсумок - мала спить собі без задніх ніг на ліжечку, а мені варто було на пару хвилин зупинитися, як сумніви вкотре почали брати верх. Можливо, не сьогодні? Сказати завтра? Підготувати батьків ще більше до цієї інформації? Хоча і так три місяці позаду... Куди ще більше затягувати?

- Сонечко, все буде гаразд, - рідна сприймає все за чисту монету, тож намагається підбадьорити,  присівши поряд та притягує до себе, обіймаючи за плечі. - Ми з татом знайшли гарного адвоката. Він бере шалені гроші за свої послуги, але дуже часто виграє судові процеси. Тим паче Альбінка сама винна. Таке здумати робити...

- Мам, все буде добре, - переграла, зізнаюся, тож потрібно рятувати ситуацію, бо рідна вже торочить про якогось адвоката, - пішли до Ніколаса. Він, напевно, зголоднів після важкого робочого дня, а що ж ми з тобою за господарки, що голодом моримо чоловіка?

- І то правда, пішли.

За три місяці, що ми разом, у мене виробився інстинкт - відразу ж бігти цілувати коханого, як тільки мої очі його помічають. Тому вартує шалених зусиль втриматися, коли я просто обіймаю Ніколаса, типу по-дружньому. По сімейному. Як чоловіка своєї сестри. Навіть якщо вони розлучилися. Навіть якщо давним-давно вже не пара.

- О, а батько ніби знав, коли накривають, коли варто повертатися додому, - весело коментує мама приїзд свого чоловіка, а ми з Ніколасом тут же переглядаємося між собою, сидячи за столом. І моя рука на рефлексах тягнеться до його, щоб стиснути її, отримати трішки підтримки, яку я протягом всього часу черпаю з цієї неймовірної людини, та вчасно себе відсмикую. Нехай тато зайде, а вже потім...

- Всім привіт! - Тим паче він вже ось, на порозі, і як жаль, що його усмішка може невдовзі покинути обличчя... - Ніколас? Привіт, синку, привіт.

І є сумніви, що так же радісно буде обіймати Ніколаса, коли ми повідаємо правду...

- Не очікував тебе тут побачити, але дуже щасливий, що ти заїхав до нас. Я навіть не скажу що в гості, бо ти наш, синку, якби там не було, ти наша родина.

- Дякую вам, дуже вам дякую, - у мене буря в душі, навіть уявити не можу, який шквал твориться всередині Ніколаса. Адже найбільшим негативним персонажем виявиться саме він в даній ситуації. Типу з однією донькою був, тепер перемикнувся на іншу, коли перша загриміла за ґрати. Саме так будуть рахувати батьки. Саме таким чином вони поглянуть на це зі сторони. - Завжди радий сюди завітати. У вашому домі завжди царює неймовірна атмосфера і я дуже щасливий бути її хоч маленькою, але все ж частинкою.

- Ще раз повторюся - Ніколасе ти повноцінний член нашої родини, як я, як моя дружина, чи наші обидві доньки, - тато навіть не знає, що мав на увазі Ніколас, я ж усвідомлюю, що це була така собі "прогрівка" про маленьку частинку неймовірної атмосфери. 

- Щиро вдячний, - а зараз і пролунає це "але"... чоловік ще раз переглядається зі мною, а після звертається до батьків. - Але сьогодні я завітав ще з певного приводу.

- Ми тебе слухаємо, синку, - що-що, а підтримувати мама вміє, ось і зараз демонструє Ніколасу, що вони завжди його зрозуміють та прийдуть на допомогу. 

- Це стосується нас з Кірою, - і це "завжди" наразі було б дуже доречне. Тому що я подумки схрещую пальчики й по черзі спостерігаю вираз обличчя батьків. Мама - метається поглядом від мене до Ніколаса, і від Ніколаса до мене. А тато...

- Вас з Кірою? - Ось і посмішка зникла, а це далеко не все виголошено.

- Так, нас з Кірою, - чесно, я б навіть не змогла самотужки розкрити цю таємницю, тож Ніколасу нічого було перейматися, що я все завчасно розповім батькам. Весь удар він приймає на себе, поки я через раз дихаю. Поки моє серце завмерло, відмовляючись далі функціонувати, і хоча б якось качати кров. - Ми зустрічаємося...

Саме так я уявляла реакцію рідних. Саме такою картинкою вона спливала в моїй голові. Чорно-білою картинкою з моїх кошмарів...