Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

- Так, наставнику, - жалібно кивнув Хаол.

- Добре, - більш спокійно видихнув Ракор. – Сильно злякався? – поклав йому великий палець на середину чола та встановив душевну рівновагу.

- Угу… - кивнув учень і пригорнувся до старшого, узявши його в обійми.

Вчитель важко видихнув, обійнявши підопічного у відповідь. Перевів погляд на наставницю, яка стояла тут з двома молодшими ученицями.

- Дякую, - втомлено сказав їм Ракор. – Я так перелякався, через нього… - поклав щоку на потилицю хлопчика.

- Він сам на мене вибіг, - занепокоєно відповіла дівчина у блакитному омаре. – Такий переляканий, захеканий… - співчутливо подивилася на п’ятикласника.

- Все одно дякую… - почав гладити він дитячу спину. – Я вже не знав, що робити… Усю площу оббіг…

- До слова, я не бачила вас раніше, - насупилася викладачка, повернувшись до колеги.

- Я новий вчитель, - відповідав чоловік. – Совір Ракор. Вклонився би зараз, але не можу, - вказав очима на хлопця, якого заспокоював.

- Новий? – дещо спантеличилася вона. – Але взимку вас не було. Коли ж вас прийняли?

- Навесні.

- Посеред року?

- Там… - неоднозначно відвів Ракор погляд у сторону. – Краще спитайте у вчителя Умана, чому так вийшло, - повернувся до дівчини.

- Добре… - здивовано оглянула вона новачка. – До слова, я – Шиа Зоана, - склала руки та вклонилася.

- Шиа? – перепитав вчитель. – Вітряне коріння?

- Мати з академії Легкого вітру, - вирівнялася вчителька.

- Я вогняної крові.

- Хотілося б одразу дізнатися і колір ваших магічних сил, вчителю.

Той виставив руку та створив на ній сферу світла відповідного забарвлення. Дівчина вчинила так само. Її сила була яскраво жовтою.

- А ми непогано підходимо одне одному, - зацікавлено підмітила Зоана, на межі із фліртом.

- Хах, так… - зніяковів чоловік, не очікуючи такого тону в присутності учнів.

Хаол відсторонився від педагога, витер сльози, будучи вже повністю спокійним, та шморгнув носом. Ракор співчутливо подивився на нього:

- Ну як? – нахилився, затихнувши у голосі. – Вже краще?

Той сумно кивнув:

- Я з хлопчиком познайомився… - протер він мокрі очі.

- Як гарно, - легенько посміхнувся старший. – Як його звуть?

- Вайо… Він з Червоної лілії…

- Їх академія якраз надвечір збирається виступати на площі. Підемо подивитися? Можливо, навіть, ви знову з ним зустрінетеся.

- Сподіваюся… - кивнув Хаол.

- А вночі, - підбадьорливо продовжила Зоана, - і наші випускники покажуть свою майстерність.

- Думаєте, їх виступ затьмарить усі інші? – покосився Ракор на неї.

- Не знаю, однак передчуття у мене чудове, - усміхнулася вчителька. 

Під ранок, коли Фестиваль кольорів добіг кінця, учні всіх академій погрузилися у самохідні вози, які знову начаклували вчителі, та відправилися назад до своїх навчальних закладів. Більшість дітей поснула прямо там, куди вони і сіли.

- Наставнику… - втомлено шепотів Хаол, спираючись плечем на старшого. – А коли ми наступного разу зустрінемося з академією Червоної лілії…? – протяжно позіхнув.

- Треба подумати, - підняв Ракор погляд до зірок, які змінялися ранішніми сутінками. – Можливо, частина з них приїде на День дощу. А що? – опустив погляд до хлопчика, чиї очі вже злипалися від втоми.

- Вайо гарний… - відповів він у напівсні.

«Моєму Хаолу сподобався хлопчик?!» - захоплено розкрив педагог рота.

- Ми обов’язково придумаємо щось, аби ви зустрілися скоріше, - радісно стиснув він дитину.