Лія Тан - Подвійні паралелі , Лія Тан

Глава 51

Цвітана.

— Цвітано не мовчи. — просить султан. — Пішли зі мною. В моєму світі ти будеш богинею. Я берегтиму тебе, леліятиму, та як кажуть у вашому світі, здмухуватиму з тебе пилинки. Ти купатимешся у золоті, і не знатимеш ніяких турбот. Я обіцяю тобі казку.

Я важко зітхаю, і нервово облизую губи. Не хочу більше це слухати. Можливо султан правий, але я не вірю жодному його слову.

— Дякую, султане! Казкарів мені, і в цьому світі вистачило. — сухо випалюю.

Одразу ловлю на собі повний нерозуміння погляд Оксена. Помічаю його невдоволення, але мені байдуже до нього. Я сьогодні останній день у цьому місті, підземеллі та фортеці заодно.

— Цвітано, прошу подумай. У моєму світі більше переваг.

Здригаюся від того, що моє зап’ястя різко ловить Оксен, та притягнувши до себе, власно заявляє.

— Махмеде, Цвітана нікуди з тобою не піде. Вона залишиться зі мною, у моєму світі. Вона тільки моя.

— Авжеж, твоя! — Гарчить султан. — Я знав її швидше ніж ти. Я закохався в неї, а ти..? Ти завдяки мені, і їй живий зостався. Ця дівка по праву моя.

Султан хоче мене зловити за іншу руку, та я вириваюся з обіймів Оксена й відступаю від чоловіків, розлючено заявивши.

— Послухайте, шановні! Я не річ, аби ви мене ділили, — це одне, а інше, — я свою місію виконала, і нікому нічого не винна. Тож перепрошую. Я з ніким з вас не залишуся. Я кайфую від того, що зараз одна. — зірваним голосом заявляю, та одразу продовжую, бо чоловіки дивляться на мене великими очима. — Тому досить заявляти свої права на мене, я живу в демократичній країні, і маю повне право обирати, чого я хочу, а чого ні. — переводжу подих та розлючено кидаю. — Бувайте! Було приємно вас зустріти, у цій пригоді, але мені пора в реальне життя. В якому в мене купа проблем, які потрібно негайно вирішувати.

Розвернувшись поспіхом йду на вихід.

— Цвітано!!!

В один голос волають як Оксен, так і Махмед. Та я йду від них не зважаючи.

Раптом вони обидва перегороджують мені дорогу.

— Відійдіть з дороги!!! — роздратовано наказую. — Я не хочу залишатися з жодним із вас. Я ціную свою свободу, тож прошу охолоньте обидва, та дайте пройти.

— Цвітано! — звертається до мене султан. — Квітко, прошу добре подумай. Я чекатиму на тебе до вечора на мості. Сьогодні мій останній день у вашому світі. — в чорних очах Махмеда стільки прохання, що я не витримавши відводжу погляд.

— Цвітано, прошу не слухай його. Твоє місце у цьому місті, — зірвано нагадує Оксен.

— Дайте пройти, — здавлено наказую я.

Чоловіки розступаються, і я з шаленим хвилюванням проходжу поміж них.

— Квітко, я чекатиму на тебе... Не забудь.

Я ж мовчки покидаю підземелля, і спіймавши таксі повертаюся до нашого тимчасового помешкання.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍