Ася Сергєєва - Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва

Як би ми не гнали, Арсеній зі своєю нареченою, яка верещить від захвату, виявилися ще більш крутими екстремалами. Вони зносили перешкоди, пару разів перекинулися, стрибнули у тачку і мчали далі, як ні в чому не бувало. Я хоч і їжджу на байку, але все-таки обережно, вибираю перевірений шлях.

У підсумку, ми відстаємо. Арс вже неодноразово дражнив, що їх парочка прийде першими. Мишко у відповідь теж підстьобував, мовляв, ще подивимося, хто кого.

Але бачу, що Дарський хоч і мчить, не вичавлює на всю швидкість. Він більше намагається уникати випадкових падінь або зіткнень із перешкодами. І я розумію, що робить це для мене. Не хоче налякати, і щоб мені сподобалась поїздка.

Колишній Ведмідь, на мою думку, бився б з другом у першу чергу. А цей їде, обіймає, і питає після кожного повороту - як себе почуваю, чи все у мене добре?

З таким турботливим Ведмедем я б ще прокотилася!

Залишається останній відрізок до фінішу. Думала, що Маліка з Арсом його перетнули. Адже вони попереду нас пролетіли. Несподівано, але вони так і не дісталися до фінішу. Зупинили тачку за горою з шин, і палко цілуються, забувши про все.

- Вони взагалі пам'ятають, що перемагати збиралися? - Мишко пирхає на парочку, що змагається з нами, і далі спокійно проїжджає.

Саме так ми дісталися першими.

Невдовзі до нас приєднуються задоволені перегонами Маліка з Арсом.

- Вже доїхати не могли ще трохи? Тоді б ви перемогли, - повідомляє для них Мишко.

- Іноді перемога зовсім не важливіша, ніж те, що, насправді, ти хочеш. Міхо, ти повинен це зрозуміти, - відповідає загадково Арсеній.

Чому мені здалося загадково?…

Ну він так серйозно вимовив, дивлячись на друга, немов пораду давав. Ми з Малікою переглянулися, потиснули плечима. Всі розмовчики футболістів хіба зрозумієш? Де вони в реальності, а де вже згадують, як треба вести м'яч на полі, або хитрими маневрами заплутати суперників.

Після картингу ми гуляємо, хлопці пригощають морозивом. Зі своїми друзями, в такому вузькому колі, Міша поводиться знову по-іншому. Величезна різниця з тим Ведмедем, який гарчав у торговому центрі на Гліба. Зараз він без гонору, спокійніше, щоправда, так само не дає нам нудьгувати. І не відпускає моєї руки, як ніби можу заблукати без нього.

Арсеній з Малікою теж гуляють за ручку. З боку ми здаємося, напевно, справжніми парочками. Якщо чесно зізнатися, то я б теж хотіла таких друзів, іноді вибиратися з ними кудись. Тим паче ми з Малікою легко знайшли спільну мову, ніби знаємо одна одну давно.

Тільки варто було нам відірватися від хлопців у жіночому туалеті, відразу балачки стають більш відвертими.

- Ну, про твого тата я вже стільки чула. Іноді створюється враження, що він наш близький родич. Тепер і з тобою познайомилася. Ти така класна, Аліно! - емоційно ділиться враженнями Маліка, не поспішаючи йти на вихід. - У вас з Мішею все серйозно, так? Давно потайки зустрічаєтеся?

Ем-м... вона так вичікувально дивиться з надією.

- Поки складно казати, - опускаю очі, незручно брехати перед новою знайомою. - Ми проводимо час більше по-дружньому…

- Жартуєш, чи що? - хіхікає Маліка. - Я ще ніколи таким Ведмедя не бачила. Він же очей з тебе не зводить, кожну порошинку здуває. Будь-хто зрозуміє, що ти йому дуже подобаєшся.

- Невже помітно навіть на відстані?

- Ще б пак! Мишко погано емоції вміє приховувати. З тобою, принаймні, у нього не виходить.

- А щодо мене, це теж помітно?

- Скажімо так ... - вона тягне задумливо, - я бачу в тобі багато схожого на себе, коли всі думки про Арса, але ще намагалася боротися з собою. Як бачиш, так старанно боролася, що його нареченою стала. Футболісти ж такі, якщо вчепляться. Ух, не втечеш!

Щирість Маліки не дає мені й шансу посперечатися. Та й сперечатися тут немає про що. Знаю я одного футболіста, який вкрав і сон, і спокій. І без мотузок продовжує все міцніше до себе прив'язувати.

Довго не стали затримуватися, поки нетерплячі хлопці не прибігли на допомогу - з туалету рятувати. Підфарбовуємо блиском губи, посміхаємося, виходимо.

Звісно, ну звісно ж, будь-хто не прийме нас з Ведмедем за друзів. Адже він відразу власницьки схопив мене за руку, до себе притягнув, потерся носом об маківку.

- Коли-небудь я з'їм тебе все-таки, моя Зірочко, - на вушко прошепотів, то хоч це вже залишилось таємницею.

- Раптом отруїшся? - не здаюся.

- Ні-ні, ти і так вже лякала спочатку страшною карою. Нічого, живу. Щоправда, мучуся без поцілунків, - і жадібно на мої губи втупився.

Друзі Ведмедя кличуть нас рухатися далі. Незабаром ми заходимо у невеликий ресторанчик із затишним інтер'єром і привітними офіціантами. Вибираємо страви на вечерю. Знову ловлю себе на думці, що відчуваю себе парою Ведмедя. З ним поруч сиджу, він ведмежою турботою оточує.

Подумую, чи пропонувати за себе заплатити? Тільки, здається, що відразу в ресторані трапиться несподівана акція.

Еге-еге, вже це проходили.

Щодо піцерії та атракціону зі стрибком, сумніви точать. Але в кінотеатрі ж було? Вітали, знімали на камеру, у віп-зал провели. Не можна ж у всьому сумніватися.

Все, більше не буду. Ведмідь легко здатний витворити що-небудь отаке. Але ж не зі зла чи з користі. От не віриться мені, що Дарський буде підступно обманювати. Він би не зміг. Адже він так зворушливо називає мене Зірочкою.