Айрін Ван - Звільни мене опівночі, Айрін Ван

Розділ 36. Загроза

 Хтось, або щось пробралось до будинку й зараз стовбичить у моїй кімнаті, викликаючи у мене спочатку стан цілковитого заціпеніння, а після згадки розмови із Кераном, яка миттю проноситься у моїй пам'яті — відчуття неконтрольованого страху. Він говорив, що мені загрожує небезпека, тільки запевняв, що у нього є час до повні, та схоже це не зовсім так. Невідомо які мотиви переслідує таємнича постать із минулого.

— Хто тут? Даріусе, це ти? — не відводжу свого погляду від темного силуету, який й не думає мені відповідати. Кидаю швидкоплинний погляд на двері, щоб проаналізувати чи встигну добігти до них першою, а після з жахом усвідомлюю, що втратила його із поля свого зору. Збираю всі сили в кулак й кулею вилітаю із кімнати, наштовхуючись в коридорі на Даріуса, який саме повернувся додому.

— Ти наче примару побачила. Куди ти так несешся, ледь мене з ніг не збила, — здивовано дивиться на мене, намагаючись зрозуміти що ж мене так налякало. А те, що на моєму обличчі відобразився жах, я навіть не сумніваюсь.

— В моїй кімнаті хтось є. Я спочатку думала, що це ти вирішив наді мною познущатись, та тепер бачу, що ні, — обхоплюю себе руками, щоб трохи зменшити тремтіння й відчуття холоду на шкірі після зустрічі із невідомим.

— Я щойно прийшов, тому не міг бути у твоїй кімнаті. Залишайся тут, а я перевірю.

— Ні, не йди туди! — хапаю його за рукав пальта.

— Ти забуваєш ким я є, — посміхається своєю хижою посмішкою й легенько забирає мою руку. — Я швидко. 

 Він входить всередину, а я, наче хвостик тихенько крадусь слідом, ігноруючи його прохання зачекати на нього у коридорі. З ним все-таки безпечніше. Не хочу залишатись наодинці ні на хвилинку. При мені він обходить кожен закуток кімнати. Не оминає навіть шафи, дверцята якої відчиняє наступними. Далі прямує до єдиного вікна, та жодних слідів мого таємничого гостя не знаходить. Якщо він тут й був, то вже встиг вислизнути непоміченим.

— І скільки ви сьогодні з Олесею випили? — розвертається до мене не приховуючи знущальної посмішки. — Від тебе за милю алкоголем несе.

— Ти мені не віриш? — округлюю очі від такої зухвалості. Ну випили трішки, та не до такої ж степені.

— Якби в моєму будинку були сторонні, я б точно це відчув, — робить спробу виправдати свою нечемну поведінку.

— Але я когось бачила і він мене добряче налякав, — усвідомлюю якою дурепою виглядаю у його очах, та навіть якщо він мені не вірить, це не означає, що цього не було. Або я повільно божеволію через розповідь Керана. Невже можливо себе так накрутити, щоб побачити те, чого насправді не було. 

— Можливо тебе вирішила розіграти Олеся. Їй під силу такі фокуси, — озвучує власну версію.

— Це була не Олеся — заперечно мотаю головою. Впевнена, що  чітко бачила обриси чоловічої статури.

— В цьому домі тобі нічого не загрожує, але якщо хочеш і не боїшся власної подруги більше за те, що тобі примарилось, можеш сьогодні переночувати у кімнаті Олесі. Впевнений, вона буде не проти твоєї компанії, — дозволяє зрозуміти, що це все плід моєї бурхливої уяви.

— Я над цим подумаю, дякую, що оглянув кімнату.

— Нема за що. Схоже вино із моєї колекції добряче вистоялось, — знову підколює, та мені чомусь зовсім не до сміху. Серце досі барабанить, наче готове у будь-яку секунду вистрибнути із моїх грудей. — Якщо примара повернеться, ти знаєш де мене знайти.

— Йди вже, я не божевільна, — ніяково опускаю очі.

— А я цього й не говорив, — усміхаючись покидає мою кімнату, залишаючи мене наодинці із власними страхами.

 Я серйозно замислююсь над тим, щоб прислухатись до його пропозиції й попроситись до Олесі на нічліг, та усвідомлюю, що Керан може спробувати й сьогодні вночі зі мною зв'язатись і я не хочу, щоб йому стала на заваді присутність подруги. Тому доводиться подивитись власним страхам в очі й сподіватись, що непроханий гість сьогодні вже не повернеться. Хоча навіщо я собі брешу? Дивитись йому в очі я не маю жодного бажання. Страх змушує мене із головою пірнути під ковдру, наче вона здатна приховати й вберегти мене від небезпеки. Та не минає й кількох секунд, як я різким рухом стягую її зі свого обличчя, усвідомивши, що можу не помітити, якщо він повернеться й наблизиться до мене. Світло на цю ніч я залишаю увімкненим й намагаюсь не замислюватись, що якщо засну - стану зовсім беззахисною. Можливо мені й справді примарилось, що цілком можливо, зважаючи на обставини. Даріус має рацію. Якби в дім пробрався чужинець, він би це відчув, — наполегливо намагаюсь себе в цьому переконати, та внутрішній голос зрадливо нашіптує, що все куди серйозніше.

 Не знаю, як я дотягую до ранку, але таємничу постать я більше не бачу, як й Керана, котрий чомусь сьогодні не з'явився. Мені взагалі важко сказати чи бачила я цієї ночі хоч якісь сни й чи вдалось мені зімкнути очі більше, ніж на декілька хвилин. Я за що раз із жахом прокидалась й намагалась зрозуміти чи в кімнаті одна. Ніч виявилась доволі виснажливою, а пробудження до біса важким. Я мала б відпочити, а натомість заморилась ще більше. Відчуваю себе вичавленим лимоном. Очі злипаються, хоч сірники підставляй.

— Доброго ранку, Даріус сказав перевірити як ти сьогодні. Він розповів мені що сталося вночі, — після стуку зазирає в мою кімнату Олеся.

— Знову погано спала. Не дуже добре себе почуваю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍