Платон - Апологія Сократа. Діалоги

благородний і такого ж походження, а другий — протилежний цьому як за походженням, так і за властивостями. Тим-то правити ними, звичайно, справа важка і виснажлива.

Тепер спробуймо пояснити, звідки взялася назва смертної та безсмертної істоти. Отож усяка душа керує всім бездушним, мандрує по небу, приймаючи різні постаті. Оскільки вона досконала й окрилена, то ширяє на висотах і править усім світом; якщо ж утратить крила, то кружляє, поки не натрапить на щось тверде. Туди вона вселяється, прийнявши земне тіло, яке тепер ніби саме собою починає рухатись завдяки силі душі. Оця цілість, тобто сплав душі й тіла, називається «істотою» і одержує означення «смертного».

Те, що безсмертне, назване без якоїсь виправданої підстави. Ми лише уявляємо його собі, хоч і не бачили, й недостатньо мислено збагнули Бога, як якусь безсмертну живу істоту, наділену душею й тілом, з’єднаними навічно. Зрештою, хай воно буде так, як велить Бог, і хай так вважається.

Ми ж торкнемось причини втрати крил: чому вони відпадають від душі. Причина цього ось яка. Сила крил відповідно до властивої їм природи піднімає тягар вгору, туди, де живе рід богів. Ніщо тілесне не є настільки близьким до божественного, як крила. [E] Божественне ж — це краса, добро, розум та інше тому подібне. Саме цим крила головним чином живляться і зрошуються, а від гидоти, бруду, тобто від протилежного, вони марніють і врешті-решт гинуть.

Великий владика небес Зевс вирушає на крилатій колісниці першим. [247] Він усе впорядковує і про все дбає. А за ним слідує рать богів і демонів, вишикувана в одинадцять загонів. Одна лиш Гестія{242} залишається в оселі богів. А інші боги, які належать до числа дванадцяти головних, кожен очолює довірений йому стрій.

Багато захопливих видовищ і подій відбувається на небі тоді, коли рухається щасливий рід богів; кожен з них чинить своє і слідує за Зевсом, завжди маючи бажання й спроможність до своєї справи, тому що заздрість чужа громаді богів.

[B] Коли ж вони подадуться на святковий пир, то, стрімко піднявшись у виш, мчать під самим небесним наметом. Колісниці богів їдуть плавно, утримуючи рівновагу, та й керувати ними легко. Зате колісниці інших рухаються насилу, бо причетний до зла кінь усім тягарем своїм тягне до землі і обтяжує свого візника, якщо той його погано виплекав. Через це душа, доведена до крайньої напруги, страждає від болю.

Душі, названі безсмертними, досягнувши вершини, [C] вибираються назовні й зупиняються на небес­ному хребті. Коли вони так стоять, їх підхоплює круговерть, і вони споглядають, що відбувається поза межами неба.

Місця понад небом ніхто із земних поетів не оспівав та й ніколи гідно не оспіває. Воно є таким (бо треба ж нарешті зважитись описати його згідно з правдою, особливо коли треба сказати правду): це місце займає безколірна, безформна, невідчутна, дійсно існуюча сутність, яку може споглядати лише керівник душі — розум. Пізнання цієї сутності повинне бути предметом справжнього знання.

[D] Мислення Бога живиться розумом і чистим знанням, як і мислення кожної душі, яка прагне сприймати те, що їй підхоже. Тому вона, коли час від часу бачить суще, проймається радістю і живиться спогляданням істини, та тішиться, поки круговерть не перенесе її на те саме місце. Під час цього колобігу вона споглядає саму справедливість, споглядає розсудливість, споглядає знання, але не те, якому властиве виникання і яке [E] стосовне різних речей, що їх ми називаємо буттям, а справжнє знання, те, що стосується справжнього буття. Наситившись спогляданням усього того, що є справжнім буттям, душа знову спускається у внутрішню частину неба й повертається додому. Після її повернення візник ставить коней при яслах, дає їм амброзії, а також нектару.

Так виглядає життя богів. З-поміж інших душ [248] та, яка найкраще слідувала за Богом і вподібнилася до нього, висуває голову візника у занебесні простори і мчить колобігом по небосхилі. Але їй не дають спокою коні, так що вона ледве здатна споглядати буття. Інша душа то піднімається, то опускається і внаслідок сильного опору коней щось бачить, а дечого не бачить. Інші душі наполегливо пориваються слідом за ними, але це виявляється їм не до снаги, вони женуть по нижньому колу, [B] топчуть себе, штовхають, намагаючись випередити од­на одну. Виникає метушня, сварка, тривога кидає їх у піт. Через недолугість візника багато душ стають каліками, у багатьох ламаються крила і, попри неймовірні зусилля, вони відходять, не домігшись споглядання буття. А відійшовши, живляться тільки уявленнями{243}.

Але чим пояснюється таке палке прагнення побачити поле істини? [C] А це тому, що там, на луках, знаходиться найбільш підхожа пожива для найкращої частини душі, з неї черпають силу крила, які підносять душу догори. Закон же Адрастеї{244} гласить: та душа, яка, слідуючи за Богом, побачить хоч дрібку істини, стає неушкодженою аж до наступного колобігу, і якщо їй кожного разу вдаватиметься те ж саме, то з нею ніколи нічого не станеться. Якщо ж вона неспроможна йти за Богом і побачити буття, і натомість, внаслідок нещасливого випадку, сповнившись забуттям і злобою, обважніє, [D] а обважнівши, втратить крила і впаде на землю, тоді закон каже, що такій душі при першому народженні не дозволяється вселятись у жодну живу істоту. Душа, яка споглядала найбільше, входить у зародок майбутнього філософа й любителя краси, відданого музам і Еротові; друга по черзі — в тіло царя, який дотримується законів, чи воєначальника, або правителя; третя — в державного діяча, господаря, ділка; четверта — в того, хто наполегливо займається гімнастикою, або в якогось лікаря; п’ята буде вести життя віщуна або учасника таїнств; [E] шостій випаде на долю стати поетом або художником; сьома стане ремісником або хліборобом; восьма — софістом або демагогом; дев’ята — тираном.

З усіх них тому, хто прожив чесно, дістається краща доля, а тому, хто нечесно, — гірша. Але туди, звідки вона прийшла, [249] жодна душа не повертається протягом десяти тисяч років, тому що до того часу вона не окрилиться, за винятком душі щиро відданого філософії або того, хто з філософією поєднує любов до молоді. Ці душі можуть нарешті окрилитись на третьому тисячолітті колобігу, якщо три рази виберуть те саме життя, а після трьох тисяч років відходять. Інші ж після завершення свого першого життя стають перед судом, і, відповідно до вироку, одні йдуть відбувати кару в підземних темницях, ще інші, підняті на якесь небесне місце, [B] після вироку ведуть там таке життя, на яке заслужили, перебуваючи в людській