Жан-Крістоф Гранже - Земля мертвих

— На твоєму мотлосі повно крові.

— Це фарба, — знову вищирився він.

— Аж ні, Собєскі. Ми вже зробили аналізи. У майстерні виявили щонайменше шість різних ДНК. Кров шести вбитих тобою жінок.

Цього разу Гом Соб зніяковів. Вибалушив очі — і зіниці розширилися, наче дві чорнильні плями на аркуші промокального паперу.

— Брешеш.

Корсо замахав стосиком паперів.

— Перші звіти судекспертизи. Твої відбитки разом зі слідами Софі та Елен є всюди, де тільки можна. Ми вже виявили їхню кров і, можливо, ще знайдемо відбитки зниклих останніми роками жінок. Раджу тобі звернутися до свого адвоката.

Собєскі втупив очі в протоколи, що лежали на столі. Він начебто ніяк не міг утямити, що відбувається.

— Зараз поясню, — продовжив Корсо. — Щойно ти вийшов із в’язниці, як знову заповзявся вбивати жінок — горбатого хіба могила вже виправить. Ти пошматував їх у майстерні, а тоді спалив у печі, як Ландрю[83]. У нас є зразки їхньої крові, Собєскі, і рано чи пізно ми встановимо, ким були жертви.

Художник не обізвався. Його обличчя геть закам’яніло. А плоть на очах тверділа й наче згорталася швидше за рани. Корсо пригадалися закурені пилом і вигорілі на сонці скульптури демонів, віднайдені в іракській пустелі. Постать самого зла у первісному втіленні.

— Тільки от незрозуміло, чому ти вирішив змінити спосіб скоєння злочину. Бажав, мабуть, щоб твоїм витвором замилувався цілий світ. Убив двох горопашних дівчат, перетворив їх на картини Ґойї. Кинув виклик, бавився з нами, тим-то й ба, що саме це збуджує тебе найбільше. Але треба грати вміло, і цього разу ти зазнав поразки.

Собєскі опустив голову й утягнув її в плечі, ніби скелет, що ввібгався в гробовище.

— У буцегарню тварюку, — наказав Корсо. І знову звернувся до підозрюваного, що скоцюрблювався просто на очах: — Завтра — до судді, а тоді відразу у Флері. Це кінець, Собєскі, більше світу білого не побачиш.

А насамкінець сталося те, чого й очікував Стефан: Собєскі випростувався в кріслі і з його грудей вирвався відчайдушний, несамовитий зойк. Волання з нетрів відчаю та страху.

Корсо чудувався своїм думкам, йому здавалося: ось кричить дитина, яку відривають від матері.

60

Наступного дня, у п’ятницю 8 липня, художника допитав суддя Мішель Тюреж, і його звинуватили в навмисному вбивстві Софі Серейс і Елен Десмора. Злочином щодо Марко Ґварніері мали займатися окремо самі англійці. Але якщо суд посприяє в поєднанні всіх трьох справ, можна буде використати вбивство дилера проти Собєскі.

Корсо і його команда до кінця липня підтягували хвости в самому досьє, повторно перечитали всі покази, перевірили останні дані, склали список осіб, згаданих у справі як свідків, тощо. Поліціянти так і не виявили особи інших жертв художника, не знайшли жодного іншого доказу на підтвердження обвинувачення Собєскі, але їм вистачало й того, що вони мали: Гом Соб ще заплатить за вбивство Софі та Елен.

Після 10-го Бомпар довелося провести прес-конференцію, принагідно вона привітала Корсо та його команду з «чудово проведеним розслідуванням». Щоправда, Борнек надувся, як сич, але рано чи пізно він своє надолужить. Подейкували, що Корсо матиме тепер нагоду отримати значне підвищення: стати головним комісаром, керівником служби, префектом…

Корсо ніколи не замислювався над просуванням службовими сходинками, але заради Таде не був би проти мати більшу зарплатню або надійнішу посаду.

Натомість Людо, як і передбачалося, написав заяву на звільнення за «власним бажанням». І зник тихо, не попрощавшись. «Ще один залишив позаду сподівання на блискуче майбутнє», — висловилась щодо цього Бомпар.

Із середини липня Корсо взявся розв’язувати улюблене питання — опіку над сином. Арешт Собєскі — безславний кінець «сквонківського ката» — знову підняв його на п’єдестал і дозволив отримати почеснішу посаду. Тож багато доброго відбулося, і його адвокатеса тішилася разом з ним.

Проте Корсо краще вмів ловити злочинців, аніж налагоджувати дружні стосунки. Загалом він назбирав лише п’ять свідчень (від колег, господаря кав’ярні під його помешканням), де стверджувалося, що він «найкращий у світі батько». Стефан збагатив досьє світлинами з різноманітними спільними заняттями із сином (парки, ярмарки, уроки піаніно, Діснейленд), додав туди копії банківських рахунків із підкресленими маркером витратами на його навчання й таке інше. У такій спосіб Корсо вдалося скласти теку з тридцяти документів (як бонус, долучив найсхвальніші газетні статті щодо справи «Сквонка»; адвокат запевнила його: «Герою важко в чомусь відмовити»).

Але від паперової тяганини його насправді нудило. Він доводив, що є добрим батьком, а сам згадував усіх тих безневинних, яких перестрів на роботі. Вони боролися, як дияволи, аби лише довести… що жодних правопорушень не вчиняли.

А втім, наприкінці липня передав повне досьє метру Жано й забрав, нарешті, хлопчика до себе на канікули. З Корсо вже зняли шину, рубці на обличчі затягнулися, тож більше нікого він не лякав мармизою пораненого копа. Він придбав путівку від «Club Med», і вони рушили на Сицилію, у містечко для сімейного відпочинку із безліччю занять для дітей.

Корсо вперше потрапив у таке середовище й очікував гіршого. Звичайно, він не був у захваті від того, що їсти доводилося за одним столом з іншими курортниками — він так ні з ким і не подружився, але, сидячи в плавках на лавці поруч із засмаглими й щасливими туристами, що уминали табуле[84], почувався геть непогано. Особливо Таде дуже тішився і з ранку до вечора був чимось зайнятий. Минуло кілька днів, і Корсо вже здавалося, що це син витягнув його у відпустку, а не навпаки.

Однак він так і не зміг забути про Собєскі.

Удень Стефан тинявся від басейну до пляжу, від пляжу до бару, але, що б він не робив, ті самі спогади, невідступні думки снували в його голові: безголосий крик жертв Гома Соба, паскудства Ахтара, збочені забави Софі, ночі в моргах Елен, сіре тіло Марко, розпилене в глибині вод… Хай там що б не казали, але копи ніколи й нічого не забувають, ба більше, спогади складають основний матеріал для їхньої роботи. Поліціянт завжди наводить подумки мости між минулим і теперішнім, постійно зіставляє дані справ — нової та попередньої…

Найчастіше він згадував один факт — дрібну піщинку в досьє. Корсо вже ознайомився з кримінальним минулим Марко Ґварніері, так званого «Нарко». Хлопець (докорінно) різнився від двох інших жертв. По-перше, він був чоловіком. Крім того, стриптизом або проституцією не займався (як виявилося,