Юрій Юрійович Городянин-Лісовський - Холодний Яр

нарада всіх штабів, на якій командування всіма частинами, в тому числі і нашою бригадою, було віддане в руки Блакитного.

Штаб Степової дивізії теж мав відомости про заломання червоного фронту на Заході і його відворот з під Варшави та з Галичини. На вранґелівському фронті справи червоних теж не блискучі. Більше половини червоних частин, що оперували на Херсонщині проти дивізії — одержали наказ негайно вирушити на фронт.

Підчас обговорювання дальшого пляну операцій, на нараді виникнула суперечка. В той час як більшість з Блакитним і Деркачом стояли на тому, що приєднавши змобілізовану до 5-6 тисяч Холодноярську бриґаду, група перейде в Черкаський повіт, що був обхоплений під цей час повстанням, а тоді вже буде видно — що ж дальше? — Чорний Ворон, старшина Блакитного — Житкевич і ми удвох із Чорнотою поставили руба питання, щоби дальша ціль існування нашого об’єднання — була вирішена відразу.

Вся Україна, під цей час, уявляє із себе безліч дрібненьких „фронтів“ повстанців з червоними. Большевики змушені тримати на цих „фронтах“ в розпорошеному стані, більше війська як на польському та вранґелівському. Та завдяки цій розпорошености повстанчих акцій — повстанці не мають рішаючого впливу на події.

Найбільшою вадою українського повстанця є те, що він прив’язаний до рідної „стріхи“ і воліє крутитися коло неї, аж поки його розстріляють.

Маючи такий солідний кулак повстанчих сил, мусимо поставити собі певну ціль — хоч би з’єднання з українським військом — і вбираючи в себе все свіжі відділи повстанців, без затримки йти до фронту, нищучи вороже запілля. Це буде тримати весь час масу в бойовому піднесенні і дядько не буде мати часу нудьгувати за хатою і оглядатися за нею. Відбившися від „стріхи“ — силою положення, буде змушений держатися частин. Такий марш дасть змогу поповнити запаси зброї, а одночасно, большевики не будуть в стані зконцентрувати проти нас значних сил, що безперечно зроблять, як будемо товктися на місці і виглядати — „що ж дальше?“

За нашу „опозицію“ — досталося нам солідно від старших начальників, мовляв, в українців завжди так — „яйця курку хочуть вчити“... Знаємо що робимо! Треба роздивитися, розважити, а тоді вже рішати. Нарада закінчилася під „гаслом“ — „ранок від вечора мудріший“...

Хоч останні ночі вересня були вже досить холодні, частина степовиків ночувала таборами на дворі.

Вночі одержали відомости, що ворожі частини, які йшли услід за Степовою дивізією, перейшли у Чигирині Тясмин і проходять Побережжям, поза кучугурами в напрямку Черкас.

Рано наша розвідка донесла, що вони об’єдналися з частинами, які прибули із Бобринської і діставши вночі ще й підкріплення із Черкас — по всіх ознаках готовляться до наступу на Медведівку.

Бриґада наша поповнилася сотнями із сіл і мала понад 5.000 складу. Медведівка перетворилася у величезний військовий табор. В походних кухнях, котлах вкопаних у землю, в хатах — варилася їжа для двадцятитисячного війська. Села щедро доставляли харчів.

Години коло одинадцятої, стежі сповістили, що на пісчаних кучугурах за мостом через Тясмин — з’явилися перші ворожі лави. Міст заслонив наш перший курінь. Зав’язалася перестрілка через річку. Тимчасом, вся група, скінчивши з обідом — приготовилася до походу. Частина степовиків і наш 2 курінь переправлялися через Тясмин поромом коло Медведівського манастиря.

Наш курінь посунувся до Онуфрієвського манастиря, що стояв на обривах вище мосту. До мосту підтягалися частини. Ми з Петренком оглядали з манастиря ворога на другому березі, коли під’їхали до нас Блакитний і Деркач.

Пісчані кучугури вкривалися все свіжими червоними лавами, що повільно зближалися до мосту. Десь за кучугурами розляглася густа стрілянина. Очевидно наші, що переправлялися на другий беріг нижче Медведівки — зіткнулися з ворогом.

Червоні лави залягли і не посуваючись дальше — відкрили рідку стрілянину в наш бік. Левадний установив на вигідних пунктах кілька кулеметів, які поки що мовчали. Нараз за кучугурами розлігся гарматній стріл і ворожа ґраната розірвалася десь на медведівських городах. Потім друга, третя... Коли хоч одна попаде на забиту колонами дорогу — наробить паніки... Блакитний послав верхівця на батарею, яка була ще у Медведівці, щоби із двох гармат обстріляла ворога шрапнелями.

Над кучугурами, зовсім низько над ворожими лавами — заклубилися розриви наших шрапнелів. Гарматники у степовиків — були „не найгірші“...

По шести шрапнелях кучугури вкрилися утекаючими лавами червоних.

Левадний пустив в рух три кулемети, щоби лише „підганяти“, бо віддаль була завелика. Кучугури скоро опустіли. Ворожа гармата перенесла вогонь на Трушівці, де певно побачила наш другий курінь.

Через міст вихром пронісся загін Чорного Ворона і скоро зник за кучугурами. Хвилин за десять — відкликнувся здалека тріскотнею кулеметів із тачанок. Через міст рушили наші колони.

Блакитний побоюється, щоби Ворон не загнався задалеко, та ми його заспокоюєм. По пісках далеко не поженеться — коней пожаліє...

На підмогу Воронові поскакали Чорнота, Кобчик і кіннота Блакитного.

Довга валка повстанчих частин, з розпущеними прапорами, потягнулася через кучугури на Побережжя.

Кілометрів через три — догнали Чорного Ворона. Загін захопив ворожу гармату перебивши в ній з кулемета коней, коли вона, загрузаючи у пісок — утекала за піхотою. Хтось із обслуги вихопив із гармати замок і верхи утік. Гармата без замка ні до чого не надавалася, та в зарядному ящику було з десяток набоїв. Це справило велику радість начальникові наших гармат, що догнавши нас конем — „бідкався“ над витратою шести шрапнелів.

Кілометрів через десять, червоні зробили спробу затримати наш рух, та налякані поважним виглядом наших лав — відступили дальше.

Ідучи услід за наляканими червоними частинами, ми мали всі шанси занята Черкаси. Однак Блакитний і Деркач, на короткій нараді підчас руху, постановили Черкаси обминути і йти на з’єднання з Голим. Переночували у селі Руська Поляна та поблизьких хуторах і селах. На другий день вирушили на Мошни. По донесенням нашої розвідки звечора у селах, що були нам по дорозі — були незначні частини „Внус“, які провадили боротьбу з черкаськими повстанцями. Та ранком ми вже їх не зустріли. Повтекали вночі у напрямку Цвіткової.

У Мошнах штаб примістився в домі діякона. Головну вулицю величезного села заняла Холодноярська бригада та 1-ий полк Степової дивізії. Останні розмістилися в околицях.

Негайно зв’язалися із штабом Голого, який був під цей час недалеко Мошен. До нашого штабу почали з’являтися делегації із різних сіл, що були обхоплені повстанчим рухом. Розмовляючи з селянами-повстанцями, бачу, що вони дивляться на нас, як на силу, що об’єднає їх і поведе на боротьбу з москалями-большевиками.

Один із „делєґатів“, сивуватий вже селянини, по виході