Юрій Юрійович Городянин-Лісовський - Холодний Яр

із штабу „закоханим“ поглядом глянув на жовто-блакитний прапор, що був прикріплений коло воріт, на наші гармати, що стояли на вулиці поблизу штабу, і зірвавши з голови шапку — вдарив нею до землі: „Дайош Київ!“ — крикнув він захопленим голосом, який багато говорив для того — хто „вмів чути“...

На другий день прибув Голий з кількомастами своїх повстанців. Його відділи, які він привів на з’єднання, до Мошен не увійшли, а розмістилися в недалеких селах. Повстанні сили, що ними він розпоряджав, налічували около 6.000 чоловік. Примітивно узброєних було більше третини.

Очікуючи приїзду Голого, я уявляв його собі як солідного „дядька-отамана“ і трохи розчарувався, коли побачив верхи на коні молоденького хлопця, в однострою студента київського університету. Лише замість поломаної „студентки“, мав на голові кудлату козацьку папаху, а поверх чорного пальто з „петлицями“ і блискучими ґудзиками — красувався цілий „арсенал“ зброї. Смішно виглядали в стременах його ноги у черевиках і штанах „на випустку“. Та при ближчому ознайомленні, те некорисне вражіння змінилося. Голий — був здібний, енергійний ватажок, мав „добру голову“ і вмів захоплювати масу. Великим мінусом для нього був брак військового знання і практики, але мав старшинпомішників.

Голий оповів, що він звечора послав зв’язки до кількох ватажків, які йому не підлягають, щоби вони вели свої відділи на з’єднання.

Пополудні до Мошен увійшов великий повстанчий відділ. Привів його галичанин, бувший старшина австрійської армії, прізвища якого на жаль не пам’ятаю. Він же був його орґанізатором і отаманом.

Удвох із Чорнотою, верхи, зустрічаємо цей відділ підчас руху. Вигляд його був такий оригінальний, що навіть похмурий Андрій — посміхнувся.

Сам отаман, що їхав верхи попереду, від голови до стіп був вбраний в австрійський однострій з австрійськими хрестами і медалями на грудях. Було дивно, як він те все зберіг. Замість шаблі — австрійський баґнет. В руках мав солідний кийок, вимахував ним як булавою.

Відділ йшов досить стройно, з старшинами і підстаршинами на приписаних місцях. Був „посортований“ в сотнях і чотах: окремо босі — окремо взуті, окремо в білих селянських штанах — окремо в „крамних“, окремо в солом’яних капелюхах, в кашкетах, в баранячих шапках, одна чота з рушницями, друга з косами, третя знову з рушницями, слідуюча з штилями і т. д.

По прибутті на місце отаман „австрієць“ відважив кілька „бучків“ парубкові повстанцеві за невиконання якогось наказу. Придивляюся до цієї, так незвичайної в повстанчих частинах „екзекуції“. Товариші караного, „доброзичливо“ жартували на його адресу і як видно признавали за своїм отаманом рацію і право на таку кару.

До вечера в район нашого розположення прибуло ще кілька менших повстанчих відділів.

На другий день, в домі діякона, зібралася нарада всіх отаманів і старшин, котрих вони лічили потрібним взяти із собою. Від Холодноярської бриґади були: Деркач, Петренко, Мамай, Кваша, Грицаєнко, Отаманенко, Чорнота і я.

Перш за все на нараді занялися підраховуванням наших сил. Виявилося, що кількість повстанців, об’єднаних у відділах, які зконцентрувалися в околицях Мошен, досягла поважної цифри у 30.000 чоловік, але всі місцеві отамани запевняли, що можуть свої відділи збільшити. Всі отамани окремих загонів охоче згодилися підпорядкуватися штабові нашої групи. Само собою повстало питання: для чого ж ми зібралися і що маємо робити дальше?

Про те, що червоний фронт на заході заломався, а поляки і українська армія провадять успішний наступ на цілому фронті — ми мали вже цілком певні відомосте. Підчас наради прибув із Черкас наш холодноярський старшина-розвідчик і оповів, що червоні стягають за Канів частини для оборони Києва від повстанців. Всі червоні частини, що були на Черкащині, дістали наказ негайно вирушити туди. Частини, які зконцентрувалися були в Черкасах — поспішно вирушили вверх по Дніпру. В Черкасах залишилася лише мінімальна кількість потрібна для оборони міста. Всі комуністи, комсомольці і охотники з-посеред позапартійних жидів, дістали зброю і зосереджені в казармах та установах. Військове та залізничне майно вивозиться на лівий беріг Дніпра. Установи всі спакувалися і приготовилися до евакуації.

Старшина той розмовляв з червоноармійцями різних частин. Настрій в частинах пригнічений, подекуди — просто панічний. Кружляють серед червоноармійців чутки, що на польський фронт прибула величезна французька армія з ґазами і „лучами смерти“, з якою годі червоній армії боротися, що в Москві повстали проти большевиків робітники всіх заводів і фабрик, що в Одесі — анґлійський десант, по всій Україні повстання і т.д. Один із червоноармійців (наш розвідник теж видавав себе за червоноармійця) по секрету шепнув йому „новинку“, що Ленін і Троцький, захопивши досить золота — драпнули вже аеропляном за кордон.

В частинах шириться дезертирство, хоч виданий наказ розстрілювати пійманих дезертирів на місці.

Коли розвідник скінчив свою доповідь — зібрання задоволено загуло перекидаючись заввагами про положення.

В цей час піднявся Чорний Ворон і попросив слова. В постаті цього ватажка партизанів — була цікава особливість. Меткий їздець і вояка — він був одночасно якийсь повільний нерухливий. Коли згинав руку — здавалося, що гне штабу заліза. Зате його рухи мали в собі щось... гіпнотизуючого. Нагадували „ліниві“ рухи тигра в клітці. Але що Ворон мав дійсно особливе — це очі: темні, тверді, непорушні. Він зовсім не моргав повіками, а зміняючи напрямок погляду — повертав не очима, лише всією головою.

Промовець повільно оглянув зібраних отаманів.

— Ну — щож, панове... Ворог сам підповідає нам, що маєм робити... Червоні бояться, щоб повстанці не захопили Києва... Забираєм Черкаси, підірвем мости на Дніпрі й не гаючи часу — рушаєм на Київ. По дорозі-ж усюди повстанці... Поки дійдем — зберемо армію. У червоних невдачі на фронті. Частини, які оперують проти нас — пригнічені й налякані. Куди не повернуться, мають в запіллі повстанців. Таке військо дороги нам не замкне і Києва не оборонить.

— Це неможливе! — Не вдасться! — Ми не регулярне військо, щоб наступати на Київ! — розляглися протестуючі голоси.

— А чи Петлюра позаторік — регулярним військом Київ заняв?.. Звичайно, не вдасться, як наперед вірити у невдачу. Та коли б і не вдалося занята Київ — нічого не втратимо. Повертаєм „віштя“ і йдем до фронту. Ще тих, що пристануть до нас із собою потягнем. А ще й по дорозі не одну тисячку повстанців зустрінем...

— А як большевики із Москви свіже військо підведуть і напруть на нас ззаду?

— Скорше до фронту дійдем та напремо на нього ззаду — тільки й страху.

— Поки ми такого „гака“ аж попід Київ зробимо — нас оточать і