Валерій Павлович Лапікура - В Багдаді все спокійно

Я простяг йому пачку фотографій, Борис глянув на першу, гмикнув, протер окуляри, потім прилаштував настільну лампу з саморобним абажуром так, щоб краще було видно, уважно переглянув усі знімки, частину відсунув вбік, решту розклав на столі.

- Лупа у тебе є, Шерлок Холмс?

- Ліва горішня шухляда.

За кілька хвилин мій друг відклав лупу, згорнув усі знімки вбік і взяв до рук чашку з подвійною кавою.

- Покійниця ще в морзі чи ви її вже?… Як оту бідолашну наркоманку з Русанівських садів?

- А ти звідки знаєш?

- У лікарів і наркоманів своя розвідка. Не гірша за вашу. Бо хворі нам довіряють, а вам - не дуже. Хоча у нас, що клятва Гіппократа, що присяга радянського міліціонера - один ікс. Разом з ігреком. До речі, у тої, що на садах знайшли, секс перед смертю чи після неї був?

- А хто це скаже? Зовнішніх ознак прозектор не зафіксував, але у розпал огляду вломилися батьки покійної і труповози з Ліксанупру.

- Зате у цьому випадку вбивця, здається, розписався на всьому, що міг. Віртуоз!

- Оригінал ще в морзі. Якщо хочеш, можеш глянути.

- Дуже бажано.

- Що, самої лише польської енциклопедії сексу на разі не вистачає?

Борис зиркнув на мене поверх чашки і окулярів, саме так, як він дивився на своїх невиліковних пацієнтів, допив каву і лише тоді пояснив:

- Я можу помилитися, бо досі аналогічних фотографій не бачив. Тільки малюнки, зроблені на підставі опису очевидця. Але поки що психосексуальних збочень я не бачу. Звісно, якщо не вважати безкарну жорстокість психічним вивертом. Втім, це не та жорстокість, до якої і ти, і я звикли на наших службах. Труп зараз на Оранжерейній? Чого мовчиш?

- Розгубився. Думаю, як усе те, що ти сказав, подати нашому Генералові в доступній для його розуміння формі. Про замполіта вже не заїкаюсь. Йому ж потрібно буде запевнити рідну партію, що в Багдаді все спокійно… А, так, труп у морзі на Оранжерейній.

- То добре. Можу перескочити з роботи в свою законну обідню перерву.

- Ти про малюнки казав. Де ти їх бачив?

- В одній книжці.

- А Генералові її можна показати? Для переконливості.

- Те, що я цю книжку читав, ще не означає, що вона у мене є. Але навіть якби була, я б її Генералу не показував.

- Чому? Сподіваюся, що це не порно. Ти ж сам сказав, що то не ті збочення.

- Ні, суто наукове дослідження. Але є дві причини. По-перше, книжка англійською мовою, видана ще в сороковому році. Та суть не в цьому, Генералові не текст, а ілюстрації потрібні.

- А друга причина?

- Книга називається «Історія тортур» і є там два розділи. Перший, якщо мене не зраджує пам’ять, «Звірства більшовиків» - мається на увазі ВЧК-НКВС-КДБ - а другий розділ: «Звірства китайських комуністів».

- Ні-і-ічого собі!

- Це ще не все. Решта розділів називаються так: «Тортури і дикунів і первісних людей», «Тортури в давній Греції і Римі», «Тортури інквізиції». Різні часи, різні країни, але спільне ключове слово: тор-ту-ри. І тільки щодо радянських більшовиків і китайських комуністів вживається інше визначення - звірства.

- Ти правий. Генералові навіть натякати на цю книжку не варто. Але! Малюнки принаймні описати можна.

- І як ти це зробиш? На пальцях?

- Пошлюсь на закриту медичну інформацію, не згадуючи про чекістів і китайців.

- На жаль, і без китайців не обійдешся.

- Ну, із ними якось дамо раду. Тим більше, що ми вже не «брати навік», а десь навіть «ймовірні противники». До речі, книжку, я так здогадуюсь, ти не в бібліотеці брав?

- Її там навіть у закритому фонді немає. Дали на кілька днів нелегальну фотокопію.

Від автора: Борис мав на увазі книгу британського історика, соціолога і антрополога Джорджа Рейлі Скотта (1886-1957 рр.), яка вийшла у 1940-му році в Лондоні, була перекладена на всі основні мови світу і багато разів перевидавалася. Проте в Радянському Союзі практично всі наукові праці Дж.Скотта були заборонені. Навіть таке безневинне дослідження, як «Історія проституції з найдавніших часів до наших днів». Будь-яке посилання на світової слави вченого розцінювалося радянськими ідеологами як факт зловмисної антикомуністичної диверсії.

«Історія тортур» у російському перекладі вийшла в Москві лише в 2002-му році і одразу стала бібліографічною рідкістю.

Олекса Сирота:

Так сталося, що у Бориса був вільний