Олександр Аркадійович Сидоренко - Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко

бачив Михайла Боярського, в такий спосіб Трушин просто підіймав акції підопічного, попереджаючи заздалегідь, про кого зараз доведеться вигадати історію. Ну, щось там про урочистий, проте закритий концерт у Палаці «Україна». А далі вже добрий Гєна пообіцяє місцевому бугру кілька квитків на подібний захід, і все — клієнт на гачку. 

Коли Ваня підійшов, то побачив, що депутат вже спить, спираючись на тих, хто його з обох боків притримував. Трушин вільною рукою вказав Оксані на пляшку горілки, яка стояла окремо, — щось показне, з вензелями та люрексом на етикетці. Ромова баба налила звідти три чарки, дві з них подала Олексію та Гєні, останню лишила собі. Все ще не маючи змоги звільнити руку, якою він тримав сонного замовника, Трушин гучно лупнув себе долонею по грудях, схопив стаканчик, закричав у депутатське вухо: «Хаджіме!», тоді вони засміялися, випили й засміялися ще. 

Замовник щось пробуркотів собі під ніс, проте очей не розплющував. Бородатий бандюган різко видихнув і сказав Оксані: 

— Всьо, фатіт, мнє послєзавтра за руль. 

— Тю, — здивувався Гєна. — А мнє сєгодня, — й заржав, намагаючись спрямувати звук у напрямку депутата — той був потрібен при пам’яті, слід було згодувати йому зіркову наживку. 

Спочатку Ваня відчував себе зайвим на цьому фестивалі, та тут половинка напасу нарешті розійшлася у голові приємною хмаркою і йому раптом стало байдуже. Нехай розводять цього лоха, можна й про Боярського прибрехати — це все перестало бути важливим. Йому так добре сьогодні, так скучив за гастролями й отримав винагороду за довге пісне очікування. Він усміхнувся Оксані й узяв зі стола припечену курячу ніжку. 

* 

Десь за пів години депутат ненадовго отямився. До того моменту Ваня вже наївся так, що його вже трохи хитало від ситої втоми. Бандерша запропонувала картоплі під сиром — він здригнувся та відмовився, зате віддав належне м’ясу, його на столі було багацько. Шкода, що риби не знайшов, та й м’ясо скоро скінчилося — всі їли, їли та їли, після гастролей худнуть тільки ті, в кого вистачає грошей та рішучості для порошків. 

Усі учасники концерту набилися до намету, хедлайнери слухали вітання від розігрівачів, і тільки Ваня стояв окремо, всміхаючись сам собі: він подумки зняв кліп «Гуллівера» на даху «Гуллівера», з дронами та гелікоптером, отримав за це нагороду «Юна» та під’їбнув Лапу в урочистій промові. 

— Я — простий хлопець із Тростянця, у мене ніколи не було волохатої… лапи, — тут він подивився на співачку, яка сиділа в першому ряду, й весь зал засміявся. — Я завжди любив співати та мріяв купити мамі будинок. І ви знаєте, мрії збуваються. Ось моя мама, між іншим, — він вказав рукою на крісло, в якому сиділа мати, розчервоніла від хвилювання, в строгій чорній сукні, яку… 

— Ваня! — хтось штовхнув його у бік, Бронзовий Голос хитнувся та повернувся до реального світу. Фак. Знову фак. Це була Оксана Вадимівна. — Слиш, малий, а ти в натурі оце сам на обєдє сочініл? 

— Так, — погодився Ваня й вислухав чергові дифірамби, які й перервав пан замовник. 

Депутат, чи хто він там, зненацька засмикався в міцних руках Трушина та бородатого й розплющив очі. Навпроти стояв увесь табір: скажений гітарист, бек-вокалістки, Міша Король, Василь Жадан і Пєтя Чорний. Обвівши їх довгим поглядом, депутат розкрив праву долоню, й Олексій одразу подав паперовий стаканчик. Бородань сказав Трушину: 

— Трі-чєтирє, — й вони синхронно відпустили тіло. 

Воно хитнулося вперед, але втрималося, спершись вільною рукою на стіл. Навіть вміст склянки не розлився, стара школа є стара школа. 

— Козаки, — раптом закричав депутат, звертаючись до циган. Співоче товариство уважно дивилося у відповідь, ніби не відчуваючи каверзи. А може, просто вдало удавало увагу та повагу до людини, завдяки якій вони всі сьогодні при роботі. 

— Козаки, — повторив депутат. — Яке ж ми з вами сьогодні хороше діло наробили, а? Бо люди ж! Люди! — здавалося, він зараз заплаче, згадавши про важку долю христинівського людства. Олексій м’яко скерував стаканчик до депутатського рота й перебрав слово собі. 

— Шановні, — звернувся він до артистів, й Оксана Вадимівна різко постукала пальцем з кільцем по сталевій опорі намету, вимагаючи загальної уваги. — Значіт, я хотєл би поблагодаріть всех, всю команду, — сказав бородань, — которая сєгодня работала на об’єктє. 

«Забудовник», — подумав Ваня, бо хто ж іще називатиме це об’єктом? І оце підкреслене «команда»... Що менше люди нагадують спільників, то більше вони говорять про команду. Мабуть, цьому вчать на курсах лідерів: не знаєш, що сказати, — напирай на «команду», людям це має сподобатися. 

— Ну, шоб нє последній раз, — підбив підсумки Олексій і рішуче випив, вочевидь, забувши, що йому післязавтра за кермо. Фінал тосту всім сподобався — танцюристи заулюлюкали, цигани схвально заплескали в долоні. 

— Тока за дабл бабл, — додав Трушин, показуючи, що він втомився тримати тіло — ніби рука в нього німіє. Угу-угу, ще один переграв руки. 

— А шо, так можно било? — пирскнув десь позаду Дімон, і Ваня вирішив, що час навідати групу. Він обережно протиснувся повз Оксану Вадимівну, яка в одній руці тримала два стаканчики й одну цигарку. За ним прилаштувався й Трушин, тож до «піонерів» вони прибули вдвох. 

Пацани зайняли вигідне місце в кутку й курили у віконечко. 

— Хорош уже жрать, — Трушин посунув плечем якогось танцюриста й звернувся до Лютого, ніби вони сьогодні не сварилися. Піаніст усміхнувся у відповідь, викинув бичок і посунув стакан ближче до пляшки. Директор налив усім: 

— Ну, давайте. Сєгодня у нас появілся шанс. Бистро поднявшийся чєловєк не счітаєтся падшим. Так шо… За нашу пєсню. І за мурашкі. Мурашкі не наебьошь, — сказав Гєна, уважно дивлячись Вані в очі. І як тут було з ним не погодитися? 

* 

Урочиста п’янка котилася наїждженим маршрутом — всі вже курили, майже не їли, але стабільно випивали, святкуючи завершення концерту. Трушин кілька разів пробував пристикуватися до депутата, але там тримали оборону цигани — співали «пей до дна, пей до дна», пританцьовували — займалися дружбою. 

Гєна повертався до групи й розповідав свої історії. З них випливало, що Льоха дійсно з колишніх, що він поблизу села Хащі тримає незаконний піщаний кар’єр, й усі місцеві забудовники таряться тільки там. Що грошей у нього стільки, що якось Льоха купив кілошку золота та оббив ним ніжки старих дубових табуретів, які колись належали чи то польським королям, чи то одному з Людовіків й транзитом через маршала Жукова опинилися в Черкасах. 

Коли через кілька хвилин до їхнього кута підійшов Льоха з пляшкою, аби подякувати за виступ, всі вже дивилися