Олександр Аркадійович Сидоренко - Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко

відчуття, що з тебе йде щось чарівне, наче струм з пальців. Твориться з нічого — зі слів, вигаданих на кривій лавці. 

Тоді вони з Лютим на два голоси дали акапельно «Ніч яка місячна», й це була остаточна перемога. Щоби перестрибнути цей сет, хедлайнерам з білого джипа доведеться стрибнути вище за голову. «Виєбать сєбя в прижкє», — як зазначало в подібних випадках Євангеліє від гобіта. 

Дочекавшись, поки овації почнуть стихати, Ваня виконав давній прикол, який колись підгледів на виступі «@TRAKTOR»: Олександр Піпа, той самий, що з оригінальних «Воплів», шляхетно підходив до мікрофона та раптом ричав: «Дякую!». 

Ваня зробив так само — гроулом, від якого непідготовлені люди припадали до землі. 

Сьогодні все падало у масть — от і цей рик вийшов смачним, басовитим та вдалим — стадіон засміявся. Й одразу забулося все: кривди, образи, борги. Вони спустилися сходами, зупинилися за лаштунками й міцно обійнялися, без камери. Всі, навіть Дімон, який двічі промахнувся на пів тону в куплеті «Персів». Підійшла Оксана Вадимівна, поплескала в долоні, сказала: «От єто я люблю, от єто заєбісь. Красави! Лу-чши-є», — й потягнула за собою навколо поля, до великого намету, де вже накрили вечерю для тих, кому було що святкувати. 

* 

Коли обходили натовп уздовж трибун, вони почули, як ведуча, чергова Раїса Богатиріса в національному вбранні з багатьма намистами, оголосила Василя Жадана. Той вийшов у блискучому костюмі та заспівав про те, що навчить тебе любити. Непогано заспівав, проте в колоні, що огинала стадіон, всі розуміли, хто тут чого вартий. Бронзовий Голос поблажливо озирнувся на сцену й попрямував далі, гордо вивищуючись над своїми. Наче індіанці, які вполювали найбільшого гризлі, вони поверталися до стійбища, де на їхню честь запалять багаття та танцюватимуть навколо нього. 

Оксана Вадимівна попереду голосно ржала з чергових Трушинських жартів, а Лютий прилаштувався під плече й знову затягнув свою партію про те, що Дімона треба зливати. «Блядь, собакі на вєлосіпєдах єздят, а етот додік нє может двє ноти без лажі дать. Єщьо і либітся — тіпа, так і надо. Шніткє, блядь!» — нив Лютий, знову повернувшись до російської. Ці корінні кияни називають круглий чорний хліб «укрáїнскім» і переходять на суржик, спілкуючись із бабусями на ринку. Надовго їх не вистачає. 

Не можна було давати Лютому другого шансу зіпсувати святковий настрій, тому Ваня відповів: 

— Я подумаю. Потім поговоримо, вдома, — й нахилився, щоби зайти в намет. Трушин з Оксаною люб’язно тримали запону — обережно, йде артист. Навіть так: Артист. За роки, що минули після «Таланту», Ваня трохи відвик від такого ставлення, та відчуття «blaze of glory» швидко поверталося, й коли якась дівчинка в наметі завищала та побігла до нього, грайливо хитаючись на ходу та дрібно перебираючи ніжками, він вже знав: зараз буде фото. 

— Так, бігом за стіл, — Оксана вказала за вільні місця праворуч від входу, Лютий відповів їй, заспівавши «Стіл лавінг ю» з жахливим вдаваним акцентом. У Вані з голоду аж у животі бурчало — обід давно перетравився, після виступу завжди хотілося їсти. Але спочатку треба було задовольнити дівчинку. 

— Я — ваш кумір, — сказала вона, явно повторюючи чиїсь слова, й почала повертати Ваню в різні боки, щоби стати під вигідне світло. Він узяв у неї телефон, вислухав зізнання в давній любові ще з вірусного відео про келихи, потім зробив селфі й тут почув позаду: 

— Тіхо-тіхо, я раньше занімал, — з дальнього стола, де на почесному місці сидів маленький депутат, до нього наближався Міша Король. 

— Ваня! — сказав циган. — Це був... піздец. Ну, сначала шняга — честно, но от ета новая... А потом народная… вообщє. 

— Так-так-так, — затріскотіла одна з бек-вокалісток (та, що симпатичніша) й теж підбігла. — Нам так сподобалося, от просто… Греммі! 

Іван Перший повірив би, але Третій вже знав ціну подібним розмовам на фуршетах опісля солянок — вербують у друзі. Всі вихваляють всіх, слід було відповісти чимось подібним, проте Бронзовий Голос вирішив промовчати. Актуальний статус дозволяв. 

— Слишь, малая, дай айфон, — скерував Король (він так манірно та самозакохано протягнув «фооон», що стало соромно й весело водночас). Дівчинка дістала велику прошку з потрійною камерою, вони зробили селфі й розійшлися. Цигани планували повернутися до депутата, але вільне місце біля замовника вже окупував Трушин — налив по повній і кивком голови наказав Вані підійти. Фак. 

Оцю частину марлезонського балету було б пропустити. Спілкування з місцевими багатіями завжди давалося Вані важко. Це була робота директора — розпитати про справи, про родину, познайомитися з дружиною замовника, спитати, коли в тої день народження й таке інше. От нехай сам і причаровує директора цього колгоспу! 

Міша повернувся до Вані й підморгнув: 

— Пошлі. Єсть чєм отвєтіть. 

Й вони вийшли у темряву, яка остаточно огорнула Христинівку, та стали між наметом і стіною стадіону. Міша дістав косяк і прикурив від масивної запальнички «під золото», затримавши її в руках стільки, щоби Ваня міг роздивитися білу корону на корпусі. 

Дочекавшись черги, Бронзовий Голос обережно втягнув десь половинку напасу — хтозна, що курять у таборі? На сцені тим часом уже царював Пєтя Чорний. 

— Ах-у-Юлі-ах-у-Юлі-ах-у-Юлєнькі! — кричав він у мікрофон, натовп ржав, а Ваню торкнули ревнощі — чого це вони так яскраво реагують, якщо головна зірка вже відспівала та пішла? 

Трушин колись теж вимагав від Вані розповідати між піснями гуморески — в Рєзаного це було елементом шоу, та швидко зрозумів, що у нового підопічного нема до цього таланту. І слава богу — артисти-коміки хай співають частушки у «Вечірньому кварталі». 

— Друзья, слєдующая пєсня про мужчін сложной судьби, то єсть про нас, — оголосив хедлайнер, і почався якийсь східний вступ з акордеоном. 

Друзья… Завжди таке звернення натякало, що тут щось продають. Ваня колись відписувався від людей, які спершу зловживали оцим «друзі-друзі-друзі», а потім вимагали під будь-яким приводом поставити плюс в коментарях. І не соромно нікому. 

Король уважно дивився на сцену, Ваня повернув йому косяк, послухав перший куплет («У мєня папаша і мамаша, старший братік — звалі єго Саша») й повернувся до намету без додаткової тяги — треба бути обережним, поєднуючи два різні сорти. В спину йому бив акордеон та примовки Чорного, який жартував навіть між рядками пісень. 

Вдруге уникнути запрошення Трушина не вдалося. Директор обіймав депутата, який вже хитався, а з іншого боку того тримав бородатий бандюган Олексій. 

— Вот он! — закричав Трушин й замотиляв вільною від дружніх обіймів рукою, вимагаючи від підопічного прибуття на першу платформу. — Вот сам сєйчас і расскажет, как с Боярскім виступал. 

Звичайно, це була брехня: Ваня ніколи в житті не