Марчін Цішевський - Врятувати президента, Марчін Цішевський

- Заряджай! – гукнув Захар, замінюючи навідника, який сидів і, як заворожений, дивився в перископ, чекаючи наслідків свого першого бойового пострілу.

Цього разу заряджаючий прищемив собі не пальці, а всю руку. Гармати, що залишилися, встигли випустити в повітря ще два снаряди, коли єфрейтор за допомогою Захара нарешті спромігся подати заряди в ненажерливий казенник гармати. Почувся тріск. Снаряд полетів до цілі.

Стрільбу Захар залишив артилеристам і зосередився на спостереженні за передпіллям. Перший снаряд пішов занадто далеко і надто далеко вправо. На другому, втихомирюючи істерику заряджаючого, не внесли жодних виправлень, тож і цей виявився неточним. Лише третій попав у полоу. І четвертий теж.

Захар уже збирався наказати зробити п’ятий постріл, як росіяни відреагували. Один із Мі-24 спонтанно, чи, можливо, за наказом, розігнався, зробив різкий поворот і попрямував прямо на позиції першого взводу.

Водночас велика група десантників пішла в атаку.

Чорне видіння Захара збулося.

***

Першим чуттєвим враженням, яке прийшло в нього, були звуки, далекі й тихі.

Він не міг визначити їх походження. Щось дзижчало то далі, то ближче, щось глухо гуркотіло, наче велетенський кит б'є хвостом по порожньому зерновому силосу. Звуки долинали до нього ніби з-за товстого скла, приглушені, вони не містили ні високих, ні низьких тонів. Він відкрив очі. Біле і жовте, більше нічого. Він підморгнув. Біло-жовтий, хоча трохи більш виражений. Він залишив очі відкритими. Порушився. Щось тримало його в полоні. Він зрозумів, що його голова спирається на виступаючий твердий предмет з гострими краями, а решта його тіла — він почав відчувати, що у нього є тіло, вже певний прогрес — лежить на боці, перекошена, з підібганими власними ногами.

Кислий, задушливий сморід ударив у ніздрі. Він закашлявся. Насилу оговтавшись, на очі наверталися сльози. Йому стало жарко. Він почув тріск вогню.

Пожар!

Смикнувся, його голова вдарилася об залізо, і десь у нозі пролунав біль, різкий, але не паралізуючий. Він знову смикнувся, щось тріснуло, він упав, недалеко, але настільки, щоб боляче вдаритися плечем об землю.

І почав бачити.

Він застряг у розбитій машині, яка перевернулася на бік. Він вижив завдяки тому, що ремінь безпеки утримував його на водійському сидінні, перш ніж обірвався, і не дозволяв йому випасти під час перекидання. Станіслав змінив позицію, зазнавши чергового нападу болю від свого руху, і повільно, з помірним зусиллям, виповз через позбавлене шиби переднє вікно. За десять метрів горіли уламки військової вантажівки. Жар робився нестерпним. Всюди валялися жахливо понівечені тіла солдатів. Лише один з них ворухнувся, голосно кричачи, хоча голос його щохвилини слабшав. Трохи далі, в канаві, на боці лежала ще одна вантажівка, для відміни пронизана снарядами з гармати. Тут було більше живих; поранені стогнали чи кричали, кілька менш поранених намагалися їм допомогти, двоє інших збентежено кружляли по колу. Жоден із них не був напевно придатним до бою.

Пам’ять послужливо подарувала образи: "Алігатор", що наближається, яскраві смуги, залишені ракетами, сліпуче сяйво вибуху, поштовх ударної хвилі, політ у повітрі, перекидання, удар…

Де Кіка?

Вона сиділа ззаду й пильнувала Завадську. Чи пристебнула вона ремінь безпеки? Він не пам'ятав. Все відбувалося швидко, він був зосереджений на водінні. Він підняв голову й роззирнувся. Він побачив темно-зелену блузу. Кіка лежала у придорожніх кущах на іншому боці дороги. Вона не рухалася. Завадської поляк не бачив.

Він не звертав уваги на бойові дії, що точилися поблизу. У перервах між канонадами він чув команди російською мовою, гриміли вибухи гранат, сухо тріщали гарматні черги, гуркотіли міномети – але це йому було байдуже. Він не відносив цю небезпеку до себе - розумів, що вертоліт атакував вантажівки, вони ж потрапили сюди випадком. Це була не його війна. Він візьме Кіку і втече звідси.

Кшептовський не встиг підвестися, як почувся тріск. Близько, дуже близько. Крик, потім знову два, три, чотири постріли.

З-за вантажівки, яка стояла поруч, вийшли двоє солдатів. Розум горця все ще працював у сповільненій зйомці, тому він не відразу розпізнав їх приналежність. Вони йшли повільно, зі зброєю за плечима, зігнувши ноги. То один, то другий стріляв у щось, що лежало на землі. Крики, змішувалися з гуком зброї.

Росіяни.

Довбані росіяни добивали поранених.

Болючий й приголомшений нещодавнім вибухом і автомобільною аварією, він досі не цілком прийняв небезпеку, з якою зіткнувся. Він стояв на колінах, наполовину схилившись з-за уламків машини, дивився на солдатів і навіть не намагався сховатися.

Події наступних кількох секунд підштовхнули його до дії.

Постраждалий українець у відчайдушній боротьбі за життя намагався відповзти з місця аварії. Росіяни повільно підійшли до нього, а потім один із них вистрілив пораненому в голову, явно розважаючись. Українець замовк у якомусь моторошно природному вигляді, наче просто втомився. Російські десантники перестали з ним розбиратися: майже одночасно вони помітили Кіку, що лежить за кілька метрів, і на цьому, напевно, все б закінчилося, якби поліцейська не ворухнулася. Кшептовський завмер, охоплений жахом. За допомогою рук Кіка спробувала перевернутися на спину.

Солдати, все ще посміхаючись, рушили до неї.

Мозок жителя Закопаного спрацював.

Він схилився, щоб сховатися від інших, і потягнувся до свого пістолета. Рука натрапила на порожню кобуру. Він подивився вниз. Зброї не було. З простої причини. За давнім звичаєм, коли він відчув, що може бути якась потреба, він відстібнув застібку, що й зробив, коли вони зайшли в будинок Завадської. Під час втечі кобура була ще відкритою. Пістолет випав під час аварії і міг бути будь-де.

Росіяни наближалися до Кікі.

Не звертаючи уваги на біль, Кшептовський примусив своє тіло до максимальної дії. Рачки, використовуючи автомобіль як прикриття, він пробрався до багажника. Відкрив його з першого разу, що здавалося дивом, тому що кришка могла так само легко заклинити в результаті перекидання. Довгастий футляр із міцного пластику лежав на боці, але здавався неушкодженим. Кшептовський швидко розкрив застібки. Обойма була на місці, GROT була в принципі готова до роботи, потрібно було лише розгорнути сошки або стріляти без них. Кшептовський дістав гвинтівку, дослав кулю до затвору, висунувся, націлився...

Два постріли пролунали як один.

Куля влучила в бійця трохи вище куле захисного жилета і повалила на землю. Кшептовський більше не займався ним. Він швидко перевів вогонь на його супутника. Першого разу він влучив не туди, куди хотів, тому що у солдата проявились рефлекси і він почав нахилятися. Куля влучила в бік жилета і перекинула його власника, але не встигло тіло торкнутися землі, як закопанець вистрілив ще раз – 7,62Н ГРОТ – це напівавтоматична