Ліра Куміра - Мама для дракончика, Ліра Куміра

Наставник тим часом підготував магічний договір, у якому драконяча пара зобов'язувалася не відкривати мою таємницю, а я намагалася оговтатися. Коли перед очима перестало рябіти, я перебралася на стілець і отримала від колишнього правителя цілу тацю з їжею.

- На сьогодні в нас все, тобі краще відпочити. Філіпа я сам відведу до Елеонори, а ти постарайся заснути, добре? - Я ствердно кивнула, дозволяючи лікарю себе оглянути. - З дитиною все гаразд, але це великий стрес для ваших організмів. Я приготую ще відвар, будеш пити цілий день. І побільше їсти, - я погоджувалася з усім, прекрасно розуміючи, що зобов'язана піклуватися про себе. Занадто багато зараз залежало від мого здоров'я.

Діставшись власного ліжка, я так і звалилася в халаті, не маючи сил позбутися зайвого одягу, який був у крові. А варто було мені провалитися в безодню важкого сну, як я раптом опинилася посеред випаленої землі, спостерігаючи за тим, як гине чергова цивілізація...

Кіріан

- Кір, ми не справляємося. Може вам краще піти? Навіщо драконам гинути разом із людьми? Ніхто й не вважатиме вас боягузами, але навіщо зайві жертви? - Буквально півгодини тому ми ледве відбилися від військ противника, що напирали, і сили наші були на межі, але я не з тих, хто може здатися.

Як? Адже за нашими спинами та невелика кількість виживших, невже я зможу їх кинути? А блакитні очі Оленки, яка впізнала мене? Племінниця Ліни дивилася на нас із надією. Я не зможу залишити ні її, ні кілька сотень інших діточок.

- Ні. Ми стоятимемо до останнього, - я подивився на похмурого Ріана, який ствердно кивнув на мої слова, на тихих хлопців із розвідки, ніхто з них і не думав тікати, залишаючи людей напризволяще.

- Але ж це безумство! Ми всього лише відтягуємо неминучий кінець, - Сайленс не розумів наших жертв, але нам і не потрібно. Не заради обеліска або пам'яті стараємося.

- Веалірійський, слухай, тут така справа... - друг привернув мою увагу, вказуючи на випалену ділянку землі, і я помітив, як нефіліми вийшли вперед. Їх було троє, але вони абсолютно не боялися ні людських снайперів, ні нашої магії. Чоловіки цілеспрямовано йшли вперед, зупиняючись на краю невидимого кордону.

- Схоже, знову вмовлятимуть, - припустив. - Виступаємо зараз. У мене є один варіант, і я хочу його спробувати здійснити.

Я наказав усім залишатися на своїх місцях, а сам зробив крок уперед, набуваючи істинної іпостасі. Було складно, але я вже навчився домовлятися зі своїм драконом, і цього разу він погодився використати його резерв у нерівному бою.

Ну що ж, повоюємо, панове "вісники"!