Марія Власова - Монстр серед монстрів, Марія Власова

З жахом дивлюся на свою руку, там видно незагоєний слід від укусу Наяни. Він майже затягнувся, скільки часу минуло? Як так? Це мій кошмар? Адже це просто кошмар?!

Різкий, повний відчаю крик змушує подивитися на площу. Перелякані жінки кличуть на допомогу, але солдати, погрожуючи списами, підштовхують їх до виру. Кілька чоловіків із Ледвіги намагаються прорвати оборону монстрів, але вони маги, один спалах і чоловіки падають на вкриту снігом бруківку. Дві дівчини на початку ряду заливаються сльозами, озираються на них, напевно, це були їхні родичі, брати, можливо, чоловіки. Солдат щось вигукує, підштовхуючи їх до виру, і ті зістрибують у воду і зникають. Вони буквально зникли, немов їх одразу ж затягнуло на дно цієї жахливої воронки. За ними пішли й інші, вони плакали, кричали в жаху, а потім також зникали під крики й плач близьких, які на це дивилися.

- Узінарі отримує свою жертву, - безжально прозвучало за спиною, але я навіть не обернулася.

Серед натовпу чорнявих ледвіжок, виділяються три білі голови, світло-русяві дівчатка. Вони тримаються за руки й тихо плачуть, натовп несе їх до виру, і зовсім скоро вони зникнуть так само як і решта. Я впізнала блакитні стрічечки на голові у старшої, пам'ятаю, як зав'язувала їх Орисі. Червоний светр на середній дівчинці, який сама зв'язала для Сари, і... І мамин медальйон, на шиї в молодшої, який вона завжди бере без дозволу. У тому медальйоні єдиний портрет мами, Софія показувала його, коли дітвора ображала її за те, що в неї немає мами.

"Ось вона, моя мама! Найкрасивіша!" - гордо, надувши губки й тупнувши ніжкою, кричала моя сестричка.

Тепер вона мовчки плаче від страху, рухаючись разом із натовпом до виру, що невблаганно підштовхує моїх дівчаток, моїх дітей прямо в чорне жерло, в жертву безглуздому богу монстрів.

"Ні!" - проноситься мій крик відчаю і жаху над площею, коли ривком перестрибую через поручень балкона, не звертаючи уваги на висоту.

Міцні руки підхопили мене раніше, спроба відштовхнутися босими ногами від поручня не принесла успіху, не можу нічого зробити, він сильніший. Під мій крик відчаю зникають у чорному вирі мої дівчатка, а потім зникає і весь світ для мене.