Марія Власова - Монстр серед монстрів, Марія Власова

Щось я не те сказала, судячи з того, як чорт на мене дивиться, не відриваючись і навіть не моргаючи. Це що він таке надумав собі, вульгарне чортеня?! Відчепилася від його дивного халата і відійшла на крок, дивом утримавшись на ногах. Чорт ручки свої загребущі до мене потягнув, ось тоді-то я, дочка жерця, і не стрималася. З розмаху вдарила кулаком йому в щелепу, точніше спробувала, він в останній момент відхилив голову, мене занесло, і я звалилася йому на руки.

- А ну відпусти, вульгарне чортеня! - кричу, намагаючись вирватися або хоча б встати. - Ти хоч знаєш, що мій тато з тобою зробить?!

Чорт заглянув у мої очі, куточки його губ тремтять, так сильно він намагається приховати посмішку. От же біс, смішно йому від моїх погроз! Який би ти, пекельне створіння, прохолодний не був, але більше мене цим не спокусиш!

- Він тебе вижене, нечисть прокляту! - полум'яно пообіцяла йому, дивлячись із ненавистю.

Чорт ніяк не відреагував на моє висловлювання, але по оченятах видно, що розлютився.

- Маратсі, вона мені набридла, - звернувся монстр до когось іншою мовою, яку я чомусь зрозуміла. - Розбирайся зі своєю помилкою сам.

З цими словами чорт, здавалося б, поставив мене на ноги, але насправді штовхнув. Мене підхопив хтось іще, на відміну від чорта він був делікатний і поставив на ноги рівно, майже одразу прибравши від мене руки. Можливо, я б навіть була йому вдячна, якби не почула шипіння.

- Змія! - завищала з жахом і відстрибнула спиною на чорта, потилицею ударивши йому в щелепу.

Величезна змія здивовано прошипіла щось, розмахуючи патлами до дупи. Ніколи не бачила волохатих змій! Тим часом потворна зміюка зростом під два метри, у такому ж, як і в чорта, халаті, потягнула до мене свої вкриті лусочками руки. Я завищала з такою гучністю, що сама трохи оглухла. Прохолодна долоня чорта затиснула мені рот, коли я в марній спробі намагалася за нього сховатися, але він не дав. Величезна, злегка витягнута, зміїна морда показала роздвоєний язик, і в мене від переляку все попливло перед очима. Терпіти не можу змій!

- Що це з нею? - здивовано прошипіла зміюка, розтягуючи слова.

- Прибери її! - зажадала у чорта, звільнивши свій рот і все-таки сховавшись у нього за спиною. - Прибери цю зміюку!

Змія каже, квіточки рухаються, чорт величезний і плечистий, по-моєму, мені вже час назад у ліжечко. Ногу пече, там, де в мене шрам від укусу змії, що я отримала ще в дитинстві. У вухах стукає власне серце.

- Гей, жінко! - зашипіла на мене змія, знову викликавши мій переляканий скрик.

- Прибери її! - несамовито надриваюся я, в паніці трясучи чорта за руку.

- Її?! - розлютилася змія.

- Її? - озирнувся на мене чорт із підозрою.

- Та скільки тобі повторювати: я не баба! - рявкнула на мене басом змія, чим ввела мене в ступор, за яким виникнув ще один крик.

- А змії бувають мужиками? - вирвалося в мене в замішанні.

- А ну, тихо! - пробасив чорт, і я, здригнувшись від несподіванки, відпустила його кінцівку.

Він повернувся до мене трохи боком і приклав руку до мого чола. Дивне відчуття, немов таке вже було. Туман у голові почав повільно відступати, і я начебто почала оговтуватися від кошмару. Моргнула кілька разів, дивлячись у бездонні чорні очі чорта, і ніби побачила там яскраві іскорки. Вони ставали яскравішими з кожною секундою його мовчання, наче хтось запалив вогонь у старому багатті. Мене накрили моторошні марення, не інакше, треба піти, прилягти, але я, як зачарована, накриваю його руку на моєму лобі своєю. Мої руки такі ж холодні, як і його.

- Головнокомандувач, - подала голос змія, і я здригнулася, поспішно прибираючи руку, чорт вчинив так само.

Те, як назвала зміюка чорта, щось викликало в пам'яті, але голова заболіла так, що думати та намагатися згадати, що саме, було неможливо. Чорт щось зашипів змії, обернувся до неї, явно лаючи. Якщо так подумати, він же чорт, а татко завжди казав, що змії - це поплічники нечистого. Відходжу назад, сподіваючись, що галюцинації підуть.

"Любава..." - почула десь позаду голос Софії та повернулася.

Якийсь дивний кошмар, хапаюся за спинки крісел, щоб не впасти, і йду до дверей, за якими чую сестру.

- Софія? - ледве чутно шепочу, намагаючись не помічати шипіння чорта і змії позаду.

- Любава? - кричить змія, коли ривком відчиняю двері.

За інерцією ледь не завалююся назад, але, наткнувшись на крісло, падаю на коліна, просто на засніжений балкон. Мене обдає холодом і прохолодою, але я не помічаю цього. Там, за фігурним поручнем балконної огорожі, на площі, що розкинулася внизу, бачу багатотисячний натовп. Вони зібралися навколо величезного, розміром із сарай, круглого басейну, з білого каменю і дивними  символами, що наче палають. Він наповнений чорною водою, що вирує на зразок виру. Солдати в чорній амуніції щось кричать по-ледвізьки, підганяючи людей у черзі.

Вузькоокі, з чорним волоссям здебільшого, дівчата з Ледвіги плачуть. Серед них здебільшого молоді дівчата, але трапляються і старші жінки, і навіть зовсім ще дівчата, майже немовлята. Чоловіки, хлопчики, літні чоловіки й жінки стоять осторонь, хтось із них кричить і голосно плаче, дивлячись на дівчат, але ніхто нічого не робить. Від кола з чорним виром їх відділяють солдати в чорній амуніції, їх у рази менше, але ніхто на них не нападає. Ледвіга здалася? Коли це сталося? Головнокомандувач, монстр, завдання, отрута...