Джулія Рейвен - Не повертай мене, Джулія Рейвен

— Я тебе ненавиджу, ти зрадив мене, — сипло вимовляю, борючись із неконтрольованим бажанням поцілувати Яна. 

— А я тебе кохаю, лялечко, — він обпікав моє вухо диханням, не випускаючи мене з міцного захоплення рук, — все буде добре. Повір мені.

З солодкої дрімоти мене виштовхнув гучний звук дощу. Величезні краплі з усієї сили барабанили по відливу, безжально проганяючи спроби знову заснути. Я підірвалася на ліжку, обмацуючи найближчі сантиметри біля мене. Артема досі не було. Слава Богу. Сподіваюся, сьогодні він переночує у гостьовій спальні. Та й наступні дні також.

Мутним поглядом обвела кімнату.

Мерехтливий нічник відкидав хаотичні тіні на стіни, протяг грав із важкими шторами. 

От вже недотепа. Я ж вікно забула зачинити.

Випорхнувши з-під ковдри, я швидкими перебіжками залізла на підвіконня. Кинувши швидкий погляд униз, помітила, що сад і двір пустували. Лише самотні охоронці, немов заведені фігурки, вешталися по периметру, звітуючи один одному по рації, що все спокійно.

Свіжий вітер вологим язиком облизав гарячу шкіру, і я, похапцем закривши вікно, повернулася у свою нагріту місцину.

Тепло солодкою млістю розтікалося тілом, повертаючи мене в обійми Морфея. Мені знову наснився Ян. Сильний, впевнений, сексуальний і такий… бажаний…. Він обіймав мене, цілував, грав із пасмами волосся. 

Ян непомітно опустив руку і пробрався пальцем до мого чутливого місця. Він ритмічно почав водити ним по клітору, викликаючи у мене надсадний стогін. 

— Ще, так, ось так, тільки не припиняй, — бурмотала безглузді фрази, аби відчути наближення розрядки.

Іще трохи. Зовсім.

Ян без зайвих слів посилив тиск пальцем, розмазуючи вологу складочками і… Я прокинулась.

Чорт! Чорт! Сама себе розбудила стогонами!

Тяжко дихаючи, я намагалася вирівняти збите дихання.

Умілі пестощі Яна навіть уві сні розпалили внизу живота дику муку, і між ніг стало надто волого. Відсутність трусиків тільки збільшила приємний дискомфорт від рясної змазки.

Господи, я хвора. Хвора збоченка. Німфоманка! Або все разом узяте. Хіба це нормально збудитися за таких умов? Мабуть, я вже досягла апогею божевілля і тепер пожинаю плоди. 

Посовалася на ліжку, намагаючись позбавитися від порочних думок. Тільки як це зробити, коли все твоє тіло кричить, щоб закінчила почате.

Ниючі соски неприємно труться об тканину халата. Зараз м'яка махра здається грубим матеріалом, змушуючи мене швидше припинити це безневинне катування.

Та гори воно все вогнем. Я хочу продовження. Пошкодую про свою розпусту вранці. 

Рука мимоволі тягнеться до твердих горошин. Я по черзі обводжу їх пальцями, а потім несильно затискаю. Пульсація між ногами посилюється. Жар розтікається по венах шаленим бажанням. Пощипую соски, закинувши голову на подушку. Коктейль із задоволення та сорому допомагає гостріше відчути усі грані моєї хіті.

Хаотичними рухами скидаю з себе ковдру та опускаюся рукою по животу нижче. Крапля здорового глузду просить зупинитися, але наростаюча напруга тлумачить про зворотне. Підкоряюся невластивій мені поведінці і пальцями старанно натираю набряклий клітор. Я уривчасто дихаю і, ледве стримуючись, тихо стогну. Я ніколи не мастурбувала на чоловіка. На Артема так точно.

Іноді в душі доводила себе до розрядки після сексу з чоловіком. Але щоб так брудно і хтиво — ніколи.

А це все Ян винен. Навіть уві сні не дає мені спокою. Боже, як би хотіла, щоб він грубо увійшов у мене, як тоді біля виноградника. Брудні думки, що так безсовісно бігають у моїй голові, стають фінальним поштовхом. Я вигинаюсь, і оргазм величезною хвилею накриває мене з ніг до голови. 

Безсило падаю на ліжко. Не можу віддихатися. Імпульси задоволення гострими голками досі пронизують моє тіло.

Раптово відводжу руку, і намагаюся зрозуміти що це було. Сором багрянцем заливає мої щоки. Господи, дожила! У подружній спальні приношу собі задоволення, незважаючи на небезпеку і абсурдність ситуації. Адже чоловік будь-якої хвилини міг увійти. Зовсім з розуму вижила.

Судомно видихаю. Що я роблю? Потрібно вмитися і прийти до тями. Кілька хвилин спокою та склянка холодної води. Зараз вони мені життєво необхідні.

 У вбиральні я важко сперлася руками об край раковини і оціночним поглядом пройшлася по своєму відображенні. Шалений блиск в очах, гарячково палаючі щоки. Навіть скуйовджене волосся і то довелося трохи змочити, щоб привести себе до ладу.

Я потяглася до перемикача і налаштувала майже крижану воду. Склала долоні човником, і кілька разів ополоснула обличчя.

Не допомагає. Зачерпнула жменю води і зробила кілька великих ковтків. Обличчя торкнулася сумна посмішка. 

Та що зі мною відбувається?

— Чорт би тебе забрав, Ян! Все через тебе! — гнівно видихнула і оббризкала краплями дзеркало у хитромудрій рамці.

Я лукавила. Я сердилась не на нього. На себе. За те, що беззастережно довірилася йому, а він мене зрадив. За те, що не можу перестати думати про цього зухвальця. За те, що збуджуюсь як старшокласниця, варто йому тільки наснитися мені...