Віктор Суворов - Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

провідного університету країни, двері якого для родичів державних злочинців у ті часи були закриті.

У ГРУ Пеньковського знали, ним пишалися, його любили.

7

За часів великих успіхів Радянського Союзу в космосі в народі жила та офіційною пропагандою посилено підживлювалася легенда про якесь особливе ракетне чудо-паливо, яке дозволяє Радянському Союзу впевнено тримати першість у підкоренні Всесвіту.

Найбільш із можливих офіційним письменником Радянського Союзу був Олександр Борисович Чаковський, лауреат Сталінської, Ленінської та Державної премій, Герой Соціалістичної Праці, кавалер семи орденів, у тому числі - чотирьох орденів Леніна, член Центрального Комітету Комуністичної партії, депутат Верховної Ради СРСР, секретар правління Спілки письменників та інше та інше. У рік страти Олега Пеньковського письменник Чаковський опублікував повість «Світло далекої зірки». В основі сюжету - історія про те, як жінка-науковець в особливо закритому науковому центрі створює якесь абсолютно незвичайне ракетне паливо...

Негайно був знятий фільм під тією ж назвою. Знімав сам Іван Пир'єв, улюбленець Сталіна, творець шедеврів про щасливе і привільне колгоспне життя, про чарівних свинарок із розкішними зачісками, напудреними і нафарбованими ангельськими личками і доглянутими лакованими нігтями, про кубанських козаків, які співають і пританцьовують, а між сольними та груповими танцями збирають рясні врожаї.

Вихід повісті, а потім і фільму «Світло далекої зірки» збіглися з дивними явищами в розвитку радянської космічної програми. Раптом стало потроху, а потім все виразніше проявлятися топтання, потім і відставання СРСР від США.

І народу повідомили: мерзотник Пеньковський продав таємницю нашого ракетного палива!

Проте...

Проте всі радянські космічні досягнення були здійснені за допомогою «Чудової сімки» - ракети Корольова Р-7 (вона ж - 8К71) та її модифікацій.

Модифікації ракети 8К71 (зліва направо):

• перша випробувальна модель (власне Р-7, або 8К71, 1957 рік).

• ракета-носій для запуску першого штучного супутника Землі (1957 рік).

• ракета-носій «Восток» (8К72, 1960 рік).

• ракета-носій «Восход» (1963 рік).

• ракета-носій «Союз» (1966 рік).

А літала «Сімка» на гасі. Обійшов Корольова великий німець Вернер фон Браун, який створив для Америки найпотужнішу ракету в історії людства «Сатурн-5».

Але й ця ракета теж літала на гасі.

Тому якщо повірити розповідям про те, що Пеньковський продав Америці таємниці нашого ракетного палива, то доведеться визнати, що він продав таємницю виробництва гасу.

Насправді ж Америка різко обігнала Радянський Союз у створенні твердого палива для бойових ракет.

20 квітня 1959 року відбувся перший успішний запуск ракети на твердому паливі «Поларис А-1».

14 квітня 1960 року - перший успішний запуск цієї ракети з борту атомного ракетного підводного човна «Джордж Вашингтон», який знаходився в надводному положенні.

20 липня 1960 року проведений успішний пуск ракети «Поларис А-1» з-під води.

15 листопада 1960 року ракета «Поларис А-1» була прийнята на озброєння.

Через 20 років, у жовтні 1980 року, в Радянському Союзі була прийнята в дослідну експлуатацію перша радянська твердопаливна балістична ракета для підводних човнів Р-31 (ЗМ17). Ракетами цього типу в якості експерименту був озброєний лише один атомний підводний човен К-140. Ракета в серію не пішла. Перед самим розпадом Радянського Союзу випробування ракети Р-31 були припинені.

Минуло ще 30 років, і у Військово-Морського Флоту сучасної Росії як і раніше великі проблеми з твердопаливними балістичними ракетами для підводних човнів.

До речі, «Поларис» у перекладі означає «Полярна зірка». Ось так до нас доходить світло далекої зірки.

Висновки та підсумки

У справі Пеньковського є кілька запитань, на які дані або невиразні відповіді, або не дано ніяких.

Я пропоную свої відповіді. Якщо в когось є більш переконливі пояснення, готовий їх вислухати, обговорити і погодитися. Отже, повторимо пройдене...

Запитання: Навіщо розміщувати ракети на Кубі, якщо Америці можна загрожувати тими ракетами, які знаходяться на території Радянського Союзу?

Відповідь: У 1962 році з території Радянського Союзу загрожувати Америці було майже нічим. З моменту появи ядерної зброї Радянський Союз значно відставав від США за кількістю ядерних боєприпасів і засобів їх доставки. В кінці 50-х - початку 60-х років XX століття радянська ракетна промисловість працювала з креном на показуху. Потужні ракети негайно використовувалися для демонстрацій у космосі, для Збройних Сил залишалося занадто мало. У жовтні 1962 року в Радянському Союзі було лише п'ять стартових майданчиків для ракет 8К74, здатних долетіти до Америки. Вони перебували на поверхні, були крайнє складними й уразливими. Збройні Сили мали до двох десятків ракет 8К64 на висококиплячих компонентах. Але ця ракета ще не була прийнята на озброєння. Єдиним способом чинити психологічний вплив на Америку було розміщення на Кубі ракет з дальністю 2100 і 4500 кілометрів.

Запитання: Яка реальна стратегічна цінність ядерних зарядів, розміщених на Кубі?

Відповідь: Дуже мала. Теоретично загрозу Америці могли становити 40 стратегічних ракет із зарядами мегатонного класу. Однак вони були крайнє і навіть позамежно вразливі до запуску. Нанести раптовий удар цими ракетами було неможливо через тривалість видимої збоку підготовки. Ще 20 таких же ракет із зарядами були марні. Ніхто не дозволив би після першого ракетного залпу вивести з укриттів ще два десятки стратегічних ракет і готувати їх до старту на тих же стартових майданчиках. Після першого ядерного удару з Куби по США, а то й раніше, пішов би ядерний удар з території США по Кубі. І нічого б від неї не залишилося.

Із 104 радянських тактичних ядерних зарядів, які вже були доставлені на Кубу, теоретично небезпечними для США могли бути тільки шість бомб для шести бомбардувальників Іл-28А. Але ймовірність того, що вони могли долетіти до цілі в умовах повного панування американських надзвукових винищувачів, вкрай мала.

Решта 98 тактичних зарядів проти Америки використовувати було неможливо через недостатню дальність носіїв.

Запитання: Яка практична мета розміщення на Кубі потужного угруповання радянських військ з надмірною кількістю ядерних зарядів, для яких не було відповідних носіїв?

Відповідь: Угруповання радянських військ було «обмінним фондом» для прийдешніх переговорів про виведення американських, британських і французьких військ із Західної Німеччини.

Запитання: Як полковник Пеньковський міг передавати цілком таємні документи, до яких у нього не було й не могло бути доступу?

Відповідь: Він отримував документи від генералів і маршалів з вищого керівництва Збройних Сил СРСР, які усвідомлювали небезпеку можливої ракетно-ядерної кризи та в яких був доступ до всіх таємниць.

Запитання: Чому він не втік? Радянська пропаганда стверджувала, що мотивом його дій була тяга до грошей і підвищена пристрасть до жіночої