Пол Стюарт - Останній із небесних піратів

Блукай-бурмила обступили Рука та старого капітана небесних піратів, заслоняючи їх від шквалистого вітру. Рук тремтів і мав вельми жалюгідний вигляд. Якби принаймні ці глузливі голоси помовкли, тоді хоч голова б щось кумекала…

— Нам капут, еге ж, капітане? — пробелькотав він. А Живчик мовби його й не чув. Він дивився просто вперед. Вітер на мить угамувався, туман покотився далі.

— Глянь! — тільки й мовив капітан небесних піратів.

І тут Рук побачив: просто над їхніми головами нависав такий здоровецький небесний корабель, якого йому ще зроду не випадало бачити. Сама тільки носова його частина, бита негодами та ярими січами, була з двадцять «Грозових шершнів» завбільшки; його порубаний, подовбаний корпус виглядав не меншим за нижньомістову харчівню, а щогла вганялася в небо, мов величезний стовбур залізного дерева. Товстелезний якірний ланцюг тягся до чорної скелі, чия темна маса захищала корабля з підвітряного боку.

— Який-бо він величавий! — видихнув Рук і тут-таки похитав головою, вражений прикрою думкою. Хоч би як утішно було власноруч створити дерев’яного небесного човна, але «Грозовий шершень», — подумалось йому, — у підметки не годиться «Небесному гарцівникові»! Так звана Друга Доба повітроплавання, предмет особливих гордощів Лицарів-Бібліотекарів, була звичайнісінькою тінню того, що існувало до неї. Ох, скільки, скільки-бо всього втрачено…

— Ворушися, хлопче! — звернувся до нього Живчик. — Нам так ніколиться, що аж-аж-аж! Треба борше покинути це кляте місце! Візьми-но свого небесного човна і піднімись на борт «Небесного гарцівника». Скинь униз мотузяні драбини, аби ми могли видряпатися на борт. Хутчій! Поки вітер не розходився знову.

Рук квапливо сів на «Грозового шершня» і знявся у повітря. Ось він уже порівнявся з обшарпаною балюстрадою бака могутнього корабля. Прив’язавши «Грозового шершня» до щогли, Рук зіскочив на чардака. Тремтячими пальцями розв’язав скручені мотузяні драбини і спустив їх додолу. Відразу ж блукай-бурмила подерлися на борт; останній заліз нарешті й сам Живчик. Опинившись на своєму кораблі, старий капітан небесних піратів упав навколішки і поцілував чардака.

— Дякувати Небу! — прошепотів він. — А я вже був подумав, ніби втратив тебе.

Капітан Живчик скочив на ноги. Він стояв рівно випростаний, мовби ніколи й не горбився. Тягар літ начебто спав з його пліч, молодечим вогнем заблищали очі.

— До роботи! — покликнув він дужим голосом. — Підготувати «Небесного гарцівника» до польоту!

Блукай-бурмила як один кинулися кожен на своє місце. Живчик пішов за їхнім прикладом. А Рук зостався полишений на самого себе. Він хутко оббіг «Небесного гарцівника», оглядаючи буфети і шухляди, зазираючи з палуби до трюмів і спостерігаючи, як блукай-бурмила шастають сюди-туди, заклопотано рихтуючи великого корабля небесних пірат і в до польоту.

Вемеру подалася на камбуз, під чардак. Руммель розгорнув головне вітрило, доскіпливо перевіряючи, чи не подерлося де полотно. Верало переглядала мотузяні снасті. Міїру та Лум видерлися на балюстради: перший — з лівого, другий — з правого боку, відтак полізли по такелажу, перевіряючи його придатність і допевняючись, чи справні, чи бездоганно наладнані гирі та стерно. Віїґ подерся на щоглу, додивляючись, чи не підгнила десь деревина цієї височезної колони, чи не виказує вона своєї втоми тріщиною, хоч би й з волосину завтовшки, і вже доліз до самого марса на верхівці.

Позад себе Рук зачув якесь сичання і тихе гуготіння. Зацікавившись, що б воно могло бути, пішов на ті звуки і натрапив на самого Живчика: капітан, засунувши голову між пруття центральної люльки, пильно вдивлявся у поверхню літай-каменя. Поруч нього Моллін регулювала полум’я пальників.

— Як там літай-камінь, цілий? — запитав Рук. Живчик відхилився від літай-каменя і роззирнувся.

— На ньому не видно прикмет кам’яної хвороби, — оголосив він.

— Чудова новина! — вигукнув Рук. — Можна летіти!

— Справді, можна, — погодився Живчик. — Тільки слід поквапитися. Боюся, тамта невидима хвороба все ж устигла вразити літай-камінь.

Рук насупився.

— Звідкіля? Як?

Живчик описав рукою широку дугу в повітрі.

— А через нашу залогу, — пояснив він. — Ти ж їх чув. Більшість із них колись працювали на бортах небесних кораблів. Небезпека ось у чім: котрийсь звір може бути носієм жахливої недуги — а то й усі вони.

Рук затремтів із жаху.

— А як же нам це визначити? — запитав він.

— Даремна праця, — відказав Живчик. — Може, літай-камінь уже заражено. А може, ще ні. Звісно, що ближче ми підлітатимемо до хворої санктафракської скелі, то більший буде ризик. Не ошукуйся, Руку: це подорож лише в один кінець. Назад «Небесний гарцівник» уже не повернеться. Нам треба тільки жити надією і молитися, аби він протримався, поки довезе нас до Вежі ночі.

— Воля Землі та Неба! — промовив Рук. Обличчя йому видовжилося і зблідло.

— Але веселіше, хлопче! — підбадьорив Живчик, ляснувши Рука по плечу. — Ми ж бо на порозі великої пригоди. Ходи-но зі мною!

Капітан відвернувся і, залишивши Моллін клопотатися коло літай-каменя, заквапився вузьким проходом, що огинав брилу, до носової частини; і ось уже вибіг по кількох східцях на капітанський місток, до штурвала. Схопивши в руки велике штурвальне колесо, відпустив запобіжний важіль. Тоді випробував, один по одному, окремі польотні важелі з кістяними ручками і переконався, що мотузки розкручуються безперешкодно; нарешті для спроби заходився підіймати й опускати вітрила та гирі — останні приготування до польоту.

Він ще порався, коли залунали, один по одному, переливчасті поклики блукай-бурмил; звірі доповідали: чергова частина великого піратського корабля перебуває у задовільному робочому стані. Коли ж і останній з них — Віїґ із марсового гнізда — гукнув униз, що, мовляв, щогла годиться для небесного польоту, Живчик радісно сплеснув руками.

— До відльоту готуйсь! — зикнув він. — Викидаємо якірного ланцюга!

— Ве-ве! — водно ревнули блукай-бурмила. — «Єсть!»

Здригнувшись усім корпусом і лиховісно зарипівши, «Небесний гарцівник» почав здійматися у повітря. Живчик викинув кінець якірного ланцюга, що впав, гучно брязнувши об скельну поверхню.

— Там, куди ми прямуємо, ланцюг нам ні до чого, — пояснив