Автор невідомий - Народні казки - Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

стала вона там рости, та ящірка, і стала з неї кров ссати. Почала та дівчина сохнути на очах, що день, то все більше сохне, вже і їсти нічого не може.

Той хлопець вже хотів женитись на ній, а тепер вона йому каже: «Буду вмирати, не ходи вже до мене. Нащо я тобі потрібна?» Але він все одно ходить до неї, не кидає. Ні до клуба, нікуди не йдуть, тільки сядуть під хатою та й говорять собі.

От одного разу захотілось хлопцеві піти з нею в ліс. Весна така була гарна, тепло, і просить він її — ходімо! Мати відмовляла їх обох: «Подивись, яка вона слаба, куди ж ти її поведеш!» А він каже: «Я на руках занесу, тільки пустіть!» Мати й пустила. Пішли вони в ліс. Ходили, збирали квітки. Але дівчина каже:

— Так щось мені недобре, я так хочу спати! Постели мені ряденце, та й я ляжу на сонці!

Постелив він, дівчина лягла й заснула. А хлопець одійшов. Коли він вернувся, то перелякався, як побачив. Дівчина спала з одкритим ротом. А з рота велика ящірка висунула голову і очі витріщила, прямо на нього. З переляку хлопець не мог навіть поворухнутись. А ящірка подумала, вискочила з рота та й побігла в кущаки.

Скоро й дівчина прокинулась та й каже:

— Такий мені страшний сон приснився! Ніби за мною гадюка чи ящірка бігла, а я втікала.

— То справді ти втікала, — каже хлопець, сам не свій.

— Ходім додому, — каже дівчина, — я так хочу їсти.

Прийшли вони додому. І дівчина відтоді стала їсти і поправлятися. А хлопець на другий день заслав до неї старостів. Всі дивувалися, і батько його просив:

— Що ж ти робиш, нащо ти береш, диви-но, яка вона, вона ж скоро помре.

А він нікому не розказав, тільки її матері.

Поженились вони, дівчина та поправилась і ще й досі живуть вони гарно.

II

В моєї свекрухи закладали фундамент хати. А прийшла сусідка. Вона була стара й знала всякі чаклунства. Тільки робила людям добро. От вона глянула в той рівчак і каже до свекрухи:

— Піди-но подивись, там в тебе на дні щось є.

Та каже:

— Я боюся! Що там може бути?

А сусідка:

— Не бійся! Оце хтось робив, щоб ви не могли на цьому місці жити. Піди витягни.

Свекруха полізла й винесла його. То був якийсь клубок. А сусідка й каже:

— Ото візьми цей клубок, піди на перехресну дорогу, розірви, і все, що там буде, запали. Тоді той, хто зробив все це, прийде, бо його буде пекти!

Свекруха каже:

— Куди, я боюся!

— Ну, ходімо разом.

Взяли вони те лихо і понесли на перехресну дорогу. Як розірвала та сусідка, а там — шкарлупи з яєць, волосся, ганчірки, всяка гидота — вісімнадцять найменувань нарахували цеї нечисті. Тоді сусідка каже:

— Ну, а тепер запалюй.

Свекруха знов каже:

— Я боюсь.

Бере вона сама, запалює. Як стало воно горіти, коли дивляться, іде на цю дорогу баба, з нашого села, теж відьма, і прямо до них:

— Що це ви робите?!

Тоді свекруха кинулась на неї та й стала лаятись:

— Що я вам поганого зробила, нащо ви мені таке робите!

На тому й кінчилось.

Ото, кажуть, як маєш закладати нову хату, то спочатку треба перевірити місце. Взяти чистої пшениці і посипати там ввечері на куточку. А рано прийти й подивитись. Якщо пшениця буде так і на купочці, то добре місце, а якщо буде розгорнута, то там ставити хату не можна.

Прокляте болото

Недалеко від річки Єзуч є в Конотопі болото, яке старожили ще й досі звуть «проклятим». Раніше вела до нього вузенька вуличка, яка з’єднувала околицю міста — Загребелля з її центральною частиною. Щоб попасти в місто із Загребелля і навпаки, треба було обійти болото, про яке ходили недобрі чутки. Боялись загребельці ввечері ходити цією дорогою. Навіть парубка з міста не часто можна було побачити біля дому загребельської дівчини. Але парубки ходили.

І якось одного разу йшов парубок з побачення. Тілько-но завернув у вуличку, бачить — посеред дороги щось лежить. Підійшов ближче. Хотів обійти з лівого боку — воно піднімає голову, з правого хотів обійти — задирає ногу. І надумав він перескочити це чудовище. Тільки-но заніс одну ногу, як раптом те, що лежало посеред дороги, схопилось на ноги і понеслось вуличкою прямо до болота. Тут вже й парубок злякався. Сидить на спині, міцно вхопившись у волохату шию і боїться ворушитись. А тут і вуличка кінчається. Напружився тоді хлопець, випростав руки і ледве встиг вхопитись за останній тин, як раптом з-під нього вискочила відьма, несамовито гикнула, крутонула хвостом і зникла у болоті. З того часу й нарекли болото відьмацьким, або «проклятим».

Способи впізнання відьом

Як відьма доїть корову, то її побачиш тільки крізь таку борону, щоб почав уранці робить та до захода сонця і зробив.

Ще можна пізнати відьму по тому, що, як топить її, то не тоне. Раз у якімсь-то селі, за Дніпром, тижнів зо три не було дощу. От і почали топить баб, про яких говорено, що відьми. Так троє не потонуло, хоч і руки і ноги були позв’язувані. Стали їх допитувати, так одна і призналась:

— Що ж, — каже, — панове громадо, лазила я догори ногами на фігуру та наскільки забачила світу, стільки й вкинула голову.

А друга теж призналася, що лазила так, як і ся, та скільки забачила світу, стільки відібрала молока. А третя призналася, що сиділа в болоті на чаплиних яйцях, та вже що вона через те заподіяла миру, того не впало мені в пам’ятку.

Відьма не ходить туди, де є домовик; він її зараз укладе. Ще вона боїться собак-ярчуків; тимто, як народяться ярчуки-цуценята, так вона їх знайде да й позадавлює волосом. Хіба накриєш осиковою бороною, або осиковими трісками, то будуть живі, то вона того дерева боїться.

Ще коли хочеш позвати відьму, то стережи купального попелу. Вони купальний попел варять у воді, як треба летіти на Лису гору, та як побризкає себе тією водою, то й полетить у комен.

Один чоловік побачив крізь борону, що відьма доїть корову, та до неї з дубиною. А вона:

— Сядь, Гордію!

І він сів.

— Сиджу.

— Ну і сиди ж.

Сидить той Гордій до півночі, сидить і за північ. Уже і світ, а він сидить; уже й опівдні,