Ольга Мак - Киянка Красуня Подолянка

Цю книжечку написала для вас Ольга Мак. Вона народилася в Україні і там вчилася в місті Ніжені. Але довгі роки свого життя мусила провести на чужині, в Бразилії і Kaнaді. Написала вона багато книжок для українських дiтей та молоді. [...]  Писала вона також оповідання-казки про те, що діялося на українській землі, коли Україна була славною й могутньою державою і звалася Київська Русь. Саме такі дві історичні казки ви зараз і почнете читати. Гapного та веселого вам читання! (c) Леся Храплива-Щур

Дорогі молоді читачі в Україні та поза її межами!

Ось вам дарунок — нова українська книжечка! Ви напевно читаєте багато книжок та любите їх читати. Хто з вас живе не в Україні, той певно читає ще й багато книжечок тією мовою, якою всі говорять у цій країні: англійською, еспанською, португальською, німецькою, французькою, російською чи ще якими. Та все ж українська книжка найкраща для українських дітей, бо вона наша, рідна. Тому й видало для вас цю книжку товариство в Канаді, що називається УКРАЇНСЬКІ ПРАЦІВНИКИ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ ДІТЕЙ І МОЛОДІ імени Леоніда ГЛІБОВА. Його ім'я ми собі взяли, бо писав він багато гарних байок для дітей. Як бачите, ми живемо та працюємо в Канаді, але дбаємо про те, щоб українські діти по всьому світі мали свою, українську книжечку.

Щоб книжку видати, мусить спершу хтось її написати. Правда? Отже цю книжечку написала для вас бабуся ОЛЬГА МАК. Вона народилася в Україні і там вчилася в місті Ніжені. Але довгі роки свого життя мусіла провести на чужині, в Бразилії і Канаді. Написала вона багато книжок для українських дітей, таких як ви, та трохи старших, для молоді. Найкраща з них — це «Каміння під косою», з часів великого голоду в Україні 1933-го року. (Тоді ще може, й ваших батьків не було на світі, але про це страшне лихо ви певно знаєте.) Написала і книжку «Бог вогню» про українського хлопчика, який попав між дикі племена в Бразилії. Писала теж оповідання-казки про те, що діялося колись давно на українській землі. Ви ж знаєте, що вже дуже давно, більше, як тисяча років тому, Україна була славною й могутньою державою. Звалася вона тоді Київська Русь, тому, що її столицею був Київ, той самий, що є й сьогодні столицею нашої держави. У цій державі панували великі й славні князі, були й відважні лицарі-дружинники, і вчені, були й побожні ченці, що писали нашу історію та інші книги. Були й великі майстри-будівничі, що будували чудові церкви та палати. Тоді Русь-Україну знали й шанували в усьому світі. А ви ж далекі нащадки цих славних людей княжої Ураїни. Тому треба вам знати якнайбільше про своїх предків.

Про давні часи ми знаємо з історії, а крім історії люди ще розказували собі про ці часи гарні й цікаві казки. В них багато правди, а теж додано багато чого із власної уяви тих, хто їх розказував та переказував. Тим то такі казки ще цікавіші та кращі і можна з них багато доброго навчитися… Такі саме дві казки написала для вас Бабуся Ольга Мак і ви зараз почнете їх читати.

Що ж можна зробити з гарною книжечкою? Певно, самому собі її прочитати. Та можна її читати вголос і в гурті, вдома чи то в клясі. Тоді цікавіше, бо кожен, хто слухає, може щось спитати, щось від себе сказати, і всі краще книжечку зрозуміють. Можна читати книжечку вголос дома молодшим братикам і сестричкам, хоч вони, може, й не все зрозуміють. Та тоді ви їм поясните — на це ж ви старшенькі… Можна, зрештою, при нагоді якогось свята чи гостини влаштувати представлення із того, що прочитаєте, де кожне із вас буде виступати як одна із осіб, про яку книжечка розказує. Можна малювати малюнки до того, що прочитаєте, а дівчаткам то й можна пробувати вдягати свої ляльки так, як бачите їх у книжці на образках славного маляра Петра Андрусева.

О так, багато радости принесе вам книжечка, коли її уважно прочитаєте. А що найважливіше — ви дізнаєтеся про відважних, чесних та вірних людей ваших пра-пра-пра-прадідів. Бо такими й вам треба вирости.

Ото ж гарного та веселого вам читання!

Леся Храплива-Щур — Голова УПЛДМ

Діялося це давно у славному городі Києві — столиці Землі Полянської,[1] за князя, що його імени вже ніхто не пам’ятає. Може звався він Кий, а може якось інакше — не знали тоді наші предки письма, то й не записали. А шкода, бо був той князь мудрим і сильним правителем, якому корилися не лише поляни, що жили довкола Києва, а й інші українські племена: деревляни, дреговичі, сіверяни й тиверці. Давали данину князеві, йшли служити до нього дружинниками,[2] ходили в походи разом з ним — і збагачували княжу столицю.

І був город Київ найкращий та найбагатший серед усіх інших українських городів, а слава про його князя йшла далеко довкола і заходила аж у царство індійське,