Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow

     – Ах, бідна моя старша сестриця, – зовсім по-іншому повела Ідзанамі. – А я тривалий час вважала, що ти залишила мене назавжди. Одного разу я бачила уві сні, як ти плетеш вінок із жовтецю. Тоді й сподіватися не могла, що нам судилося  побачитися знову.

     – Ви почали згадувати, душе моя? – стрепенулась кіцуне. – Що ж вас наштовхнуло на це?

     – Ми розмовляли про надії, і я згадала про свої.

     – Ви можете сказати мені, хто ви та де ви? І чому на вас такий дорогий одяг?

     – Навіть не знаю, звідки він взявся, – відказала Ідзанамі, – але відчуваю себе у ньому  звично.

     – Хіба це не ще одна чеснота – одягатися з таким витонченим смаком? Всі довкола кажуть: государиня розуміється на гарному одязі і підбирає його, виходячи не тільки з настрою та обставин, але й з міркувань доцільності. Ви вважаєте  його дорогим? А тим часом, завдяки своїй простоті та невибагливості Її Величність поступається багатьом модницям імператорського двору. Сама государиня служить своєму одягу найкращою прикрасою, як дорогоцінна перлина прикрашає непоказну мушлю.

     Від подиву очі пані лисиці полізли на лоба: за спиною Ідзанамі стояв юнак!    Перебачивши багато чоловіків на своєму віку, навіть вона захопилася його красою і тією великою гідністю, з якою той поводився. Він ніби насміхався  з обох жінок, і очі його сяяли неприпустимим для  серйозної людини баламутством.

     Так чи інакше, його поява сильно схвилювала пані лисицю. Сон, яким вона керувала, несподівано випав у неї з рук, і в ньому почали з’являтися незнайомі персонажі. Не вона давала їм волю, але послабивши хватку, дозволила Ідзанамі опанувати власний сон.

     – Ви знаєте мою пані? – запитала пані лисиця.

     – Оскільки я не можу назвати її своєю, нехай буде вашою, – глузливо відповів юнак. – Колись я сам випустив її долоню зі своєї, і нарікати можу тільки на власну дурість і нерозбірливість. Чи я знаю її? Як же не знати мені государиню Ямато, про яку під дахом Вишневого палацу говорять з таким трепетом?

     – Отже, і ви знаєте цю людину? – звернулася пані лисиця до Ідзанамі і сама здивувалася тому, як змінилося її обличчя – засяяло радістю.

     – Його ім’я Танака-но Мікото. Весь цей час згадувати про нього було болісно для моєї душі. І я не згадувала. Але коли він сам прийшов, чи варто від нього таїтися, а, лісова спокуснице?

     – Мабуть, не варто, – знизала плечима остання.

     – От і я думаю: не варто, – опустила очі Ідзанамі.

     – Як же він опинився у вашому сні?

     – Напевно, я сама цього забажала. Пам’ятати – не пам’ятала, а щось таке в глибині жевріло – мабуть, бажання неодмінно його побачити. От він і з’явився на поклик серця.

     – Ось чому ти так довго мене не кликала? Все забула, а «хвилько»? – ласкаво дорікнув він.

     Ідзанамі стрепенулась.

     – Ні, не тому. Раніше я так думала: інша заволоділа твоєю любов’ю. Тож чи варто турбувати? Немає нічого гіршого, ніж втратити свою гідність. Тому й не кликала.

     – А тепер? – запитав він, роблячи крок їй назустріч.

     – Тепер мені багато чого відкрилося. Адже всі любові різні, чи не так, душе моя? Братська та сестринська, батьківська та материнська, любов між подружжям та любов творця до своїх творінь, що опікується ними. Навіть повага є своєрідним проявом любові до того, хто чогось досягнув і своїм прикладом вказав іншим вірний шлях. Милосердна любов до тих, хто потребує допомоги, і любов до себе, що називається гордістю. Без неї теж не можна. Щодо твоєї любові до мене – вона справжня. Сам того не знаючи, ти перший проник у мою сутність і побачив те, що інші не помічали. Вважаючи мене  государинею, ти відчував переді мною той самий трепет, який люди відчувають перед божеством, якому поклоняються. У думках своїх ти звеличував мене і ставив над собою. Як же міг нагороджувати тим звичайним коханням, яким обдаровував інших жінок? Ти просто не міг цього робити… Якщо б я прийняла твої почуття в тому вигляді, в якому вони  були мені запропоновані,  довго б тішилася ними – усе життя,  так щиро ти захоплювався мною. З роками таке кохання не слабшає, а стає сильнішим.