Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow

     – Чи вірно я зрозуміла – ви володіли серцем цієї людини?! – побажала уточнити Нічна Пані.

     – Усе вірно, – підтвердила Ідзанамі, скромно опускаючи очі. – А він – моїм. Я любила його всією душею.

     – І він покинув вас? – дивувалася пані лисиця. – Покинув, відчуваючи те саме тяжіння, яке відчувають усі, кому пощастило вас зустріти?!

     – Так, покинув, – відповів за неї юнак.

     – Але чому?

     – Бо сам собі не міг пояснити, що відчуваю. Все життя мене оточували красиві жінки, і я ніколи не  ніяковів перед ними. Одна тільки государиня, приховавши від мене свою справжню сутність, викликала в душі велике сум’яття, показавши свої таланти. Я думав, що можу навчитися від неї і навіть досягти більшого, ніж вона. Але чим далі я слідував за нею, тим більше вона від мене віддалялася. Намі-но хіме являла світові чудеса, яким неможливо навчитися, і давала зрозуміти, як високо вона стоїть не тільки наді мною, а й над усіма іншими людьми. Не перестаючи ніжно любити її, я відчув незрівнянне ні з чим розчарування і тому вирішив накласти на себе руки. Тепер же я щасливий від того, що моя кохана не тримає на мене образи. Раніше я вже намагався освідчитися їй, та вона не стала мене слухати. Але тут, уві сні, нічого приховати не можна, і я вирішив розповісти їй все, як було, щоб наше розставання не залишило в її душі осаду. Тепер вона цілком згодна слухати. І як не сумно мені розлучатися з нею, особливо після того, як між нами зникли всі непорозуміння, я мушу йти. Більше мене з цим світом нічого не пов’язує – я навмисне розірвав із ним усі зв’язки.

     – Бідолашна, настраждана душа! – вигукнула Ідзанамі. – Як невміло я тебе любила!

     – А все через те, що шукала зовсім іншої любові. Ти жила мріями про таке єднання душ, яке відчула тільки тоді, коли спустилася на Оногородзіма. За всього бажання я не зміг би подарувати  тобі такого. Ти – перша з богинь, яка прийшла у цей світ парою зі своїм богом-братом і з’єдналася з ним священним шлюбом. Хто може замінити твого Ідзанакі? Я не берусь. І все-таки я люблю тебе найніжнішою і найвідданішою любов’ю, «хвилько».

     У куточках очей богині заблищали сльози.

     – Справді, любиш. І як я раніше могла нехтувати такою чистою, хоч і своєрідною любов’ю? Не розумію, – дивувалася вона сама собі.

     – Ти – мертвий, – здогадалася пані лисиця, вказуючи на непроханого гостя пальцем. – Тільки мертвим можна перетинати межі снів…

     – А я сказав би, що знаходжусь на шляху до нового життя, – усміхнувся Танака-но Мікото. – Я готовий взятися за роботу, та й тобі, государине, пора приступати до своїх обов’язків.

     Ідзанамі згідно кивнула.

     – Пора, – і повернулася до лісової пані. – Ось вона – справжня мета мого життя, душе моя. Виконувати свій обов’язок і служити своєму народові на тому посту, на який мене призначили.

     – І чи довго ви його виконуватимете? Чи не настав час піднестися на Рівнину Високого Неба і зустрітися зі своїми небесними покровителями? – резонно зауважила пані лисиця.

     – Саме час, – підтвердила богиня. – Тобі це принесе полегшення, я знаю.

     – Я буду вдячна, якщо ви знімете з мене важкий тягар зобов’язань.

     – Я неодмінно це зроблю на дяку за те, що ти для мене зробила, – пообіцяла богиня. – Ти хвилюєшся за світ, який я розбурхала? Заспокойся, я зумію навести в усьому лад – той  самий, який так подобається моєму брату, – і зітхнула: – Чи доведеться нам ще колись бесідувати так сердечно і довірливо? – усміхнулася вона і звернула на пані лисицю лагідний погляд. – І ти, душе моя, чи згадаєш колись про мене? Мені здається, ти будеш надто зайнята, щоб пам’ятати…

     – А що до вас самої? Чи пам’ятатимете ви? – запитала кіцуне.

     – Досягши стану справжнього безсмертя через нескінченно довгу Пам’ять, я пам’ятатиму тебе завжди. Тебе та інших. Матиму за честь спостерігати за вами обома і оберігати від лиха.

     – Як чудово може змінитися доля, якщо боги прихильні до тебе, – у колишній глузливій манері відповів їй Мікото.

     – Мій вплив буде настільки помірним і незначним, що кожен із вас навряд чи помітить його, – відмахнулась від глузування Ідзанамі.