Анна Харламова - "Грецькі блискавки", Анна Харламова

   Я зробила крок від нього, змусивши взяти себе в руки. Це зробити біля нього важко, але потрібно. Цей чоловік явно розумів, як впливає на жінок. Як впливає зараз на конкретну жінку - на мене. Але тут це не прокатає. 

   — Ви все добре розумієте. Мене змусили написати статтю з вибаченнями. А потім - звільнили. І все це рез те, що ви цього захотіли. Я хотіла вибачитися перед вами, пояснити чистосердечно, що вчора сталося… Але ви… не дали шансу все виправити. Ви просто зіпсували мені кар'єру. Я тепер безробітна завдяки вам. — Я тицьнула пальцем в його бік, і не розрахувавши відстані, ледь не зламала пальця об його кам'яні груди. Ой! Я зніяковіло висмикнула руку, і почервонівши, тихіше додала. — Радійте своїй перемозі, містере Ніколас. Мені закортіло вимовити його ім'я без натяку на грецьке походження. Ось так тобі!

   — Моє ім'я, Ніколаос. І вам це відомо. Здається, коли пишеш про когось статтю, потрібно все знати про свою жертву.

   У мене рот відкрився.

   — Це я тут жертва вашого дзвінка до моєї редакції. 

   Дивлюсь на нього і не розумію, що блиснуло в його очах, але він одразу сказав.

   — Я не телефонував до вашої редакції. 

   — Авжеж. Зовсім мене за ідіотку тримаєте?

   — Зараз ви поводитесь так, наче хоче бути саме такою. 

   Я відчула, як реально у мене очі защіпали. Такі як він, таких як я нищать без докорів сумління - це я про кар'єру і мою самоповагу. 

   — Вдавіться своєю μουσακάς*, а ще зарозумілістю та пихатістю. — Нічого не змогла вдіяти зі сльозою, яка скотилась по щоці. Я почувалась маленькою комашкою, яку він розтоптав.

   Він зробив крок, і нависнувши наді мною, заговорив.

   — Вибачте Пенелопо. Я ненавмисне. 

   Його важкий тембр прокотився моїм тілом. Я мала підняти голову, зустрітись з ним поглядом і перед тим, як піти - втримати в кулаці хоч крихту гідності.

   Піднявши голову, я подивилась на нього. Наші очі одне одного сканували.

   — Все ви навмисно. Ви такий. Холодний. Зверхній. І егоїстичний. Шкода, що я подумала…

   — Що я з Олімпу? — Кутик його губи смикнувся і я сумно усміхнулась. В його очах пробігло щось схоже на розкаяння, але потім знову лише сталь. Холодна сталь. — Це жарт, Пенелопо.

   — З мене на сьогодні “жартів” досить. — Жар від його слів, які ще більше мене принизили, не міг остудити навіть холодний душ. Соромно. Він знає, що для мене він Красунчик з Олімпу, але як я дала цей титул, так можу і нове щось вигадати. — Ви гарний. Ви успішний. І ви дійсно немов з Олімпу. Але з таким характером - вам не мати на своєму Олімпі королеву. Ніхто вас не витерпить. — Мої слова подіяли на нього так, що він весь напружився. Я бачила кожен м'яз, коли він опускав руки. Щелепа зарухалась. Він високо підняв голову, змірив мене холодним поглядом і просто розвернувся і пішов. Я стояла, як вкопана, не розуміючи, що це щойно було. 

   Я дивилась, як він зникає за стіною, і похитавши головою, зрозуміла, що розмову завершено. Мені доведеться просто піти, або… розгромити тут все і тоді піти. Але якщо моя мати взнає, що я таке зробила - тоді вона не гляне, що мені тридцять три, а зробить так, щоб я ходила присоромленою рік, або все життя. Тож, я просто приснула, хотіла плюнути, але… коротше - я просто пішла зі своєю коропкою під пахвою. 

   Це все. Я без роботи. У мене немає заощаджень. І через тиждень мені їхати на весілля, де мене будуть свати за кожного холостяка на святі. Хотілося скотитися з того ж самого Олімпу головою вниз. Але… навіть тоді мене знайде мама і дасть прочухана, тож і це не варіант.

   Я пішла вулицею до метро. Тепер треба економити. Ніяких таксі. Ніяких булочок та кави у кафе “За рогом”. Ніяких нових туфель на весілля… і сукні теж. 

   Видихнувши, я пошвендяла до метро.

——————————————

 *"γαλοπούλα" (галопула) - індик (грец.)