Анна Харламова - "Грецькі блискавки", Анна Харламова

Глава 3 "Привіт, Красунчику!"

Пенелопа.

  Нью-Йорк.

   Мені довелось вибачитись і вислати це на сайт. Я написала таку дурню, наче це цього разу я залилась вином, а не попереднього. 

   Коли я забирала свої речі зі столу та прощалась з декількома працівниками, я вже думала, як ловлю таксі і їду відривати голову Красунчику з Олімпу. В мені вирувало стільки емоцій, що я готова була прийти і спопелити його своїм поглядом. Через нього я принизилась сьогодні (я принизилась двічі за добу), втратила роботу і не ясно, де я знайду нову, щоб платити за оренду, купити квиток на літак і придбати сукню на весілля. Тепер мені потрібно заощаджувати, як ніколи в своєму житті. В батьків я припинила брати гроші вже давно, бо і так знаю, що там повний дім голодних ротів, дехто ще малий щоб працювати, а той хто дорослий і мусить - не завжди думає про це. Але повернемось до того, що я вилітаю через обертові двері і з пальцями у роті починаю свистіти. Таксі гальмує, аж скриптть перед моїми ногами, майже… повторююсь майже, наїхавши на тротуар. 

   Заскакую з коробкою своїх пожитків, називаю ресторан того, кому хочу відірвати голову. Коли авто рушає, я відкидаю голову на спинку і глибоко вдихаю… видихаю… Знову глибоко вдихаю… та видихаю.

   В моїх очах сльози, хоча вже за кілька хвилин плакати буде Красунчик з Олімпу, а не я. Трясця! Дорослий чоловік, а так безхребетно вчинив. Взяв і зламав мені кар'єру. Я розумію, що перша почала, але бляха-муха - хай звикає, що дехто може критикувати його ресторан, страви і його самого! Було за що. Розумію, що я перегнула палицю, але як він і казав - треба було просто поговорити. Але як бачу, він уміє лише роздавати поради, яким вочевидь ніколи не слідує. А головне - Красунчик з Олімпу - стукач! Взяв і подзвонив моєму босу і от - я в таксі з коробкою, їду йому бити по яйцях і відривати голову. 

   Доки я мріяла про це, авто зупинилось перед славнозвісним рестораном. Розрахувавшись, я вилетіла з автівки і поспішила до закладу. Зараз не людно, ще рано вочевидь для пафосного поглинання їжі. Не вищого гатунку я б сказала. Тож, я рушаю до хостес, яка своєю чарівно-привітною усмішкою засліплює мені очі, як це було і вчора. Видно, що вона впізнає мене, та вже не впевнена чи це через те, що я була тут вчора, чи я така “популярна” через свою статтю. 

   — Вітаю. У вас зарезервований столик?

   — Ні. Мені потрібно поговорити з вашим босом. 

   Дівчина кілька разів блимає на мене і говорить, все так само, ввічливо дратуючою посмішкою.

   — Містер Кратос…

   Вона не встигає договорити, як я пирхаю… Це якесь нервове, чи що - не знаю, але його прізвище таке ж мужнє, як і він сам. Вчора, коли я вивчала його сторінку і прочитала ім'я Ніколаос Кратос - я потекла на свій диван. І сьогодні б відбулося теж саме, якби я не була зла і він не знищив мою кар'єру. До дупи моє лібідо, яке кричить мені, що я помиляюсь, воно кричить наступні слова - “Ти знову мокренька”. Трясця! Начхати! Я не прийшла його зваблювати, я прийшла йому сказати все, що я про нього думаю. 

   — Ріано… — Дивлячись на бейджик, на якому написане її ім'я, я продовжила, підіймаючи знову на неї свої темні очі. Я здогадуюсь якого вони в мене зараз кольору, бо бачу, як дівчина ковтнула. Чорні. Коли я сердита - вони чорні, як маслини, які набули свого темного кольору під спекотним сонцем Греції. — Я вас мило прошу, покличе свого боса, або скажіть, що я тут і хочу з ним поговорити, або…

   — Або що?

   Моєю спиною пробігся холодок. Він позаду мене. Я ковтаю. Почуваюся дуже маленькою і перед його поставою, так воно і є. Я можу це відчувати спиною. Я повільно обертаюсь і піднімаю голову. Ми дивимось одне одному в очі і я знову дивуюсь їхній сталі. Блиск. Холодний блиск. Він сердитий. Його губи стиснуті в одну суцільну лінію. Але ж трясця! Який він гарний! 

   — Не думаю, що ви хотіли б взнати, що таке “або”. — Хоробро та свавільно заявила я. Якщо голос мій не видав мене, то ноги можуть. Здається, я не можу рухатись.

   — Я так розумію, ви прийшли вибачитись, Пенелопо. — Риторично запитав і очікувально нахилив голову, думаючи, що я буду вибачатись. Мені кортіло вдарити по цій зухвалій фізіономії і особливо в кутик губи, яка ну дуже лукаво усміхалась. Я вже сьогодні вибачалась, а зараз хочу тут все рознести. — Пенелопо? Ви з нами? Чи ви на іншій планеті?

   Я струснула головою, наче цим могла здобути більше рішучості, потім знову з викликом подивилась йому в очі і промовила.

   — Я не хочу з вами бути на одній планеті, але доводиться. А ще гірше - ділити ось цей маленькій простір між нами. — Процідила крізь зуби я. — А сюди я прийшла не вибачатись, це я завдяки вам вже зробила в останній статті.

   — Не зрозумів? — Його орлина брова вигнулась над очима, в яких холоднішала сталь дедалі більше. Він наче вперше чув про те, що я сказала. Ще й сміє прикидатись, от самозакоханий γαλοπούλα*. 

    Я кахекнула, і перекладаючи собі під пахву коробку з речами, втупилась в нього поглядом, який йому не прогнозував нічого хорошого. 

   — Не потрібно прикидатись. Все у вашій владі, так?! Так боїмось критики, що один дзвінок - і ви забираєте в когось роботу, так?! — Я відчувала, як підступають до очей сльози, але щоб я провалилась, якщо викажу свою слабкість і те, що я розчавлена емоційно перед цим пихатим γαλοπούλα. 

   — Я дійсно вас не розумію, Пенелопо. Якщо ваша ласка, пояснюйте так, щоб я міг зібрати до купи ваші хаотичні слова. — Він зціпив на грудях руки і його м'язи заграли під дорогою тканиною його синьої сорочки. Я ковтнула. Рефлекс тіла. І ще один - я облизала губи. Він зреагував на це лукаво піднятою бровою і кутиком губи, яка смикнулась в зухвалій усмішці. Я почервоніла миттєво. Мене спіймали на гарячому. Він зробив крок до мене, і я зробила те, що не мала робити - я вдихнула аромат його сексуального, важкого парфюму з його мускусним персональним чоловічим ароматом. Ідіотка!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍