Горова Ольга - Ставка: ненависть, Горова Ольга

7

– Знаю, що можу тебе здивувати цим… Але все ж ризикну! 

 Наступного дня Алекс зʼявився перед нею настільки раптово, що Софі аж здригнулася! Озирнулася по боках, не розуміючи, звідки хлопець взявся, взагалі?! Він що, чатував на неї?!

– Матінко! Так й вмерти можна! – глипнула вона очима на Алекса, притиснувши руки до грудей. – Привіт?.. – якось невпевнено відповіла, проковтнувши грудку, що й сьогодні здавила горло, варто було його побачити.

 Ну що за халепа?! Завжди така бойова, біля Алекса – вона ставала на саму себе не схожою! Її то саму дратувало!

 А тут ще й цей переляк! Захопив її зненацька! А Софія й без того не в кращій кондиції.

 Що й казати! Вона всю ніч крутилася з боку на бік у своєму незручному ліжку у студентському гуртожитку, згадуючи, як вони пили каву! Ба більше – вона стала зіркою вчорашнього вечора у тому самому гуртожитку, бо майже всі вже були в курсі хто й куди запросив новеньку на каву! І приятельки, яких вже встигла тут завести, жадали подробиць! В принципі, їх можна було зрозуміти.

 І… ну хто б сумнівався! Почалися жарти… Так-так, саме про відьомські чари новенької з Конотопу. Капець, як дотепно, ага.

 Але вона точно не палала бажанням їм все переповідати! О, ні! Та й про що?! Про те, як її Грегорі діставав хіба що? Не про те ж, як всередині жар розлився, коли Алекс поцілував її пальці!

 От на тому більше й зосередилася, що обурилася безпардонною та нахабною поведінкою “Гришка”. І, як задуматися, там було через що нервувати. Хто-хто, а він дійсно міг влаштувати їй купу неприємностей.

 От якого біса Софія не втримала свій язик?!

 Та варто було про нього заїкнутися, як Софія отримала чимало підтримки та скарг на те, що цей “пихатий та крижаний нахаба” вже всіх дістав своєю зверхністю! Щоправда, у подробиці ніхто не вдавався, та все одно аж трохи полегшало, що не лише її Грег бісить.

 І на том Софі удала, що очі злипаються. Та заснути легко не вдалося через купу думок та здогадок… Хіба могла вона так швидко та повно увагу Алекса привернути?! Ясна річ, що то лестило та й кортіло б, але…

 І наскільки він прислухається до думки Гришка?.. Трясця! Чому цей нахаба раз у раз вповзає в її думки?!

 

 Задумалася вона над тим, чим зацікавила Алекса і зараз, коли знов задивилася у глибоку блакить його погляду.

 Йой! Протизаконно бути таким гарним!

 Софі сама собі дивувалася, зачаровано милуючись тим, як падають на широкий лоб світлі прядки його трохи задовгого волосся… Але хлопцю це пасувало та аж ніяк не робило смішним чи жіночним. Навпаки – шалено чарівний та мужній!

 І щоб він обрав її з сотень дівчат в університеті? Здавалося майже нереальним! Алекс був фантастичним! Та мегапопулярним.

 А вона – дівчина з провінції. Що в ній могло його зацікавити?

 Те, наскільки Софі вперто вміє добиватися мети? Її хист до журналістики? Хіба те, що вона новенька? Здавалося сумнівним, якщо логіку ввімкнути. 

 І все ж, ось він, прямо перед Софі. А ще… Біда в тому, що поруч з Алексом її логіка геть не бажала вмикатися! Що трохи навіть лякало Софі. І як  же кортіло повірити у те, що відбувається! Вона ще  жодного разу не помічала такого за собою.

 А от Грегорі поруч не було, до речі! І це прям тішило!

– Привіт-привіт! – розсміявшись, відгукнувся хлопець на її непевне привітання. – Я запрошую тебе в кіно! І в кафе потім! Скажи, що згодна! – опустивши долоню на її плече, Алекс нахилився вперед, зазирнувши в очі Софі з натяком. І притягнув ближче до себе.

 Бац! Вона немов гілкою дерева по голові отримала!

 “Що?!”, – це чомусь здалося їй настільки неможливим, що Софі озирнулася, шукаючи, у чому підстава? Зараз таки з кущів вискочить його мстивий друг та розрегочеться їй в обличчя? Чи що?

“Трясця?! Чому вона знову про того недоумка згадала?!”, – це аж збісило!

 Але побачила Софі тільки студентів, яких явно цікавила розмова, та ніхто не ризикував наблизитися. А ще Маринку, яка поспішала в її бік від навчального корпусу й махала рукою, ніби дуже намагалася привернути її увагу.

– Що?! – замість того спантеличено перепитала вона, озвучивши власне нерозуміння. Це аж надто скидалося на…

– Так, мала! Я запрошую тебе на побачення! Сьогодні! – немов зазирнувши у її думки, широко посміхнувся Алекс. І він скидався цілковито впевненим у тому, що робить.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно