Джефф Вандермеєр - Знищення

— Час дійсно потрібен. Ми маємо провести решту дня в роботі над тим, для чого нас насправді сюди послали.

Тож ми повернулися до табору на ланч і там зосередилися на «звичайних речах», поки я продовжувала відстежувати усі зміни у власному тілі. Чи зараз мені надто жарко, чи надто холодно? Чи цей біль в моєму коліні — через стару рану, отриману в поході, чи це щось нове? Я навіть перевірила чорну коробочку, але вона лишалася незмінною. Нічого докорінно в мені не змінилося, і поки ми збирали зразки й показники безпосередньо біля табору — так ніби відходити надто далеко означало потрапити під контроль вежі — я поступово розслабилася і впевнила себе, що спори наразі ніяк на мене не вплинули… навіть попри знання, що інкубаційний період деяких видів може тривати місяці та навіть роки.

Гадаю, я просто придумала, ніби щонайменше наступні кілька днів буду в безпеці.

Топограф зосередилася над доповненням деталями й нюансами карти, складеної нашими попередниками. Антрополог відійшла на півкілометра перевірити залишки деяких машин. Психолог залишилася у наметі вносити до журналу нотатки. Певно, вона звітувала про те, що оточена ідіотками, або просто викладала кожну мить вранішнього відкриття.

Що ж до мене, то я провела годину, спостерігаючи за крихітною червоно-зеленою квакшею на тильній частині товстого й широкого листка, і ще одну — в спостереженнях за чорною райдужною бабкою, яка раніше не зустрічалася на рівні моря. Решту часу я провела на сосні, спостерігаючи в бінокль узбережжя і маяк. Океан я також любила, адже виявила, що споглядання океану заспокоює. Повітря тут було таке чисте, таке свіже, тоді як за межею світ був як усюди в наш час: брудний, розхристаний, недолугий — постійний рух, вічна війна з собою. Там я завжди відчувала, що моя робота складалася із марних спроб порятувати нас від того, ким ми були.

Біосферне багатство Нуль-зони виявлялося і в різноманітті птахів — від славок і дятлів до пеліканів і чорних ібісів. Також я могла трохи бачити солончакові озера, і моя увага була винагороджена миттєвою появою пари видр. Якоїсь миті вони озирнулися, і в мене виникло дивне відчуття, що вони бачать, як я за ними спостерігаю. Це відчуття я часто переживала в дикій природі: тварини були трохи не тим, чим здавалися, і я мала побороти це відчуття, щоб воно не вплинуло на мою наукову об’єктивність. Там було ще щось, воно натужно продиралося крізь очерети, але вже ближче до маяка і глибоко в заростях. Я не знаю, хто це був, скоро ворушіння рослинності припинилося, і я втратила його з поля зору. Я уявила, що це міг бути інший кабан, оскільки вони добрі пловці, й до того ж всеїдні, тому легко пристосовуються до різних середовищ життя і раціонів.

Загалом до сутінок ця стратегія зайняти себе власними справами спрацювала і ми заспокоїлися. Напруга трохи спала, і в обід ми навіть жартували.

— Хотіла б я знати, про що ти думаєш, — зізналася мені антрополог, а я відповіла:

— Ні, ти цього не хочеш.

Мої слова зустріли сміхом, що мене здивувало. Я не хотіла б чути їхні голоси у своїй голові, знати, що вони думають про мене, не хотіла знати їхні історії чи турботи. Чому ж вони хотіли моїх?

Але я геть не заперечувала проти товариського духу, який запанував між нами, хай навіть на короткий час. Психолог дала кожній з нас пива з ящика з алкоголем, який розв’язав нам язики настільки, що я незугарно висловила думку, що ми можемо триматися одна одної навіть після завершення місії. На той час я вже припинила перевіряти свої психологічні та фізіологічні реакції щодо впливу спор, і виявила, що ми з топографом порозумілися краще, ніж я очікувала. Антрополог, як і раніше, мені не подобалася, але переважно в контексті завдання, а не через те, що вона мені сказала. Я відчувала, що вона досі в польових умовах показує брак психологічної витривалості, як ті спортсмени, що добрі на тренуванні й негодящі у грі. Хоча навіть зголоситися на таке завдання означало неабищо.

Коли невдовзі після смеркання пролунав нічний стогін із солончаків, ми сиділи довкола вогнища. Спочатку ми відповіли йому в п’яній браваді. Чудовисько в солончаках здавалося нам чимось на кшталт старого друга порівняно з вежею. Ми були певні, що одного разу сфотографуємо його, складемо протокол поведінки, відмітимо його і призначимо йому місце в класифікації живих істот. Воно могло бути пізнане в той спосіб, у який вежа, як ми боялися, не могла. Але ми припинили відповідати, коли гучність його крику зросла настільки, що це скидалося на лють, наче воно знало, що ми його мавпуємо. Всі нервово розсміялися, і психолог сприйняла це як нагоду підготувати нас до наступного дня.

— Завтра ми повернемося в тунель. Ми спустимося глибше, вживши застережних заходів — одягнемо респіратори, як і передбачали. Ми перепишемо слова зі стіни і, сподіваюся, з’ясуємо, наскільки старий цей напис. Також, сподіваюся, ми з’ясуємо, наскільки глибоко тунель опускається. Пополудні ми продовжимо досліджувати ділянку. Повторюватимемо цей розклад, поки впевнимося, що достатньо знаємо про тунель та його роль в Нуль-зоні.

Вежа, а не тунель. Вона говорила так, ніби йшлося про дослідження покинутого торгового центру… і все ж щось в її тоні здавалося повторюваним.

Поки вона раптом не встала і не сказала два слова:

— Укріплення влади.

Миттєво топограф і антрополог біля мене обм’якли, їхні очі зробилися порожні. Вражена, я вдала те саме, сподіваючись, що психолог не помітить розбіжності. Я не відчула жодного поштовху до цього, але ми точно були запрограмовані входити в гіпнотичний стан у відповідь на ці слова, вимовлені психологом.

Її манера мови стала більш наполегливою, ніж за мить до цього, психолог говорила:

— Ви збережете спогад, що ми обговорювали кілька можливостей обстеження тунелю. Ви зрозумієте, що повністю згодні зі мною щодо найкращого способу дії. Ви будете відчувати спокій незалежно від власної думки про це рішення і будете зберігати спокій, коли повернетеся в тунель, хоча реагуватимете на всі подразники відповідно до вашої підготовки. Ви не будете діяти з надмірним ризиком.

Ви будете бачити структуру, зроблену з ракушняку і каменю. Ви будете повністю довіряти своїм колегам і продовжите відчувати прихильність до них. Коли ви вийдете зі стану навіювання, щоразу, як ви побачите птаха в небі, це викличе у вас сильне відчуття, що ви робите правильні речі