Роберт Франклін Янг - Коли час лише починався

В цьому оповіданні є все, що потрібно для повноцінного химерного оповідання: і космічні кораблі, і подорожі у часі, і міжпланетні подорожі, і наукові винаходи. Та найголовніша думка твору зовсім не химерна, а актуальна завжди і всюди: «В будь-якій ситуації важливо залишатися людиною».

Роберт Ф. Янг

Коли час лише починався

© Robert F. Young "When Time Was New", 1967

Переклад з рос.: roller

Передмова

В цьому оповіданні є все, що потрібно для повноцінного химерного оповідання: і

космічні кораблі, і подорожі у часі, і міжпланетні подорожі, і наукові винаходи. Та

найголовніша думка твору зовсім не химерна, а актуальна завжди і всюди: «В будь-якій

ситуації важливо залишатися людиною».

I.

Карпентер не здивувався, побачивши стегозавра, що стояв під високим гінкго. Але він

не повірив своїм очам, побачивши, що на дереві сидять двоє дітлахів. Він знав, що зі

стегозавром рано чи пізно зустрінеться, але зустріти хлопчика і дівчинку він аж ніяк не

сподівався. Ну, скажіть на милість, звідки вони могли з’явитися у верхньокрейдяному

періоді? Подавшись вперед у водійському сидінні свого трицератанка з автономним

живленням, він подумав - можливо, все це якось пов'язане з тією незрозумілою

археологічною знахідкою зі стародавніх часів, заради якої він був посланий в століття

динозаврів, щоб з'ясувати, в чому тут справа?

Правда, міс Сендз, його головна помічниця, яка встановлювала на часоскопі годину і

місце, ні слова не сказала йому про діточок, але це ще нічого не означало. Часоскопи

показують тільки найзагальніші контури місцевості - з їх допомогою можна ще побачити

середньої величини пагорб, але жодних дрібних подробиць не розгледіти. Стегозавр

легенько штовхнув стовбур гінкго своєю пагорбоподібною задньою частиною. Дерево різко

хитнулось і двоє дітей, які сиділи на гілці, ледь не звалилися прямо на зубчастий гребінь на

спині чудовиська. Обліччя у них булі такі ж білі, як ланцюжок круч, які виднілися вдалині, за

1

розкиданими там і тут, доісторичною рівниною, магноліями, дубами, вербовими гаями,

лаврами і пальмами.

Карпентер випрямився у своєму сидінні. - Вперед, Семе, - мовив він трицератанку.-

Давай йому покажемо!

Покинувши кілька годин тому точку входу, він досі рухався неспішно, на першій

передачі, щоб не проминути жодних ознак, що могли б вказати на орієнтири загадкової

знахідки. З незрозумілим анахронізмом, який неможна пояснити завжди так -

палеонтологічне товариство, де він працював, зазвичай набагато точніше визначало їх

перебування в часі, ніж в просторі. Але тепер він ввімкнув другу передачу і націлив всі три

рогогармати, що стирчали з лобової частини ящуротанка, точно в нервовий центр нижньої

частини хребта нахабного стегозавра.

"Бах! Бах! Бах!" - пролунали вибухи паралізуючих зарядів і вся задня половина

стегозавра осіла на землю. Передня ж його половина, отримавши від крихітного, величиною

з горошинку, мозку повідомлення про те, що трапилося щось недобре, зігнулася назад і

маленьке око, що сиділо в голові розміром з пивний кухоль, нарешті помітило трицератанк,

який швидко наближався. Тут же короткі передні лапи чудовиська посилено запрацювали,

намагаючись понести десятитонне горбате тіло подалі від театру бойових дій. Карпентер

посміхнувся. - Легше, легше, товстобокий, - сказав він.- Присягаюся тиранозавром, ти не

встигнеш схаменутися, як знову шкандибатимеш на всіх чотирьох.

Зупинивши Сема в десятку метрів від дерева, він подивився на переляканих дітей крізь

напівпрозорий лобовий ковпак кабіни ящурохода. Їх обличча стали, мабуть, ще біліші, ніж

раніше. Нічого дивовижного - його ящурохід був більше схожий на трицератопса, ніж

більшість справжніх динозаврів. Карпентер відкинув ковпак і відсахнувся - в обличчя йому

вдарила волога літня спека, незвична після кондиціонованої прохолоди кабіни. Він встав і

висунувся назовні. Гей, ви, злазьте, - крикнув він.- Ніхто вас не з'їсть! На нього витріщилися

дві парі найрозплющеніших, найблакитніших очей, які він тільки бачив в житті . Але в них

не було помітно щонайменшого розуміння. - Злазьте, кажу! - повторив він.- Боятися нічого.

Хлопчик обернувся до дівчинки і вони швидко-швидко заговорили між собою на якійсь

співучій мові - вона трохи нагадувала китайську, але не більше, ніж туманна мрячка нагадує

дощ. А з сучасною американською у цієї мови було не більше спільного, ніж у самих дітей з

оточуючим мезозойським довкіллям. Ясно було, що вони ані слова не зрозуміли з того, що

сказав Карпентер. Але так само ясно було, що вони нібито заспокоїлися, побачивши його

відкрите, чесне обличчя або, мабуть, почувши його добродушний голос. Перемовившись між

собою, вони покинули свій повітряний притулок і спустилися вниз - хлопчик поліз першим, а

в важких місцях допомагав дівчинці. Йому можна було дати років дев'ять, а їй - років

одинадцять.