Роберт Франклін Янг - Коли час лише починався

Карпентер виліз з кабіни, зістрибнув зі сталевої морди Сема і підійшов до дітей,

що стояли біля дерева. До цього часу стегозавр вже повністю відновив здатність керувати

своїми задніми кінцівками і відчайдушно тікав геть рівниною. Хлопчик був одягнений в

широку блузу абрикосового кольору, сильно забруднену і зім'яту після лазіння деревом; його

широкі штани того ж абрикосового кольору, такі ж забруднені і м'яті, доходили до середини

худих литок, а на ногах взуті відкриті сандалі. На дівчинці одяг був такий самий, тільки

блакитного кольору і не такий м'ятий і брудний. Дівчинка була сантиметри на два вище за

хлопчика, але така ж худенька.

Обідва відрізнялися тонкими рисами обличчя і волоссям золотавого відтінку і обличча

у обох були до сміху серйозні. Можна було не сумніватися, що це брат і сестра. Серйозно

дивлячись в сірі очі Карпентера, дівчинка вимовила декілька співучих речень - судячи з їх

звучання, всі вони булі сказані різними мовами. Коли вона замовкла, Карпентер похитав

головою: - Ні, це я ні в зуб ногою, крихітко. Про всяк випадок він повторив ті ж слова

англосакською,

греко-еолійською,

нижньокроманйонською,

верхньоайшельською,

середньоанглійською, ірокезькою і хайянопортською, - обривки цих мов і діалектів він добре

засвоїв під час інших подорожей в минуле. Але нічого не вийшло: все, що він сказав, для цих

2

дітей було незрозуміло. Раптом у дівчинки спалахнули очі, вона сунула руку в пластикову

сумочку, що висіла у неї на поясі і дістала щось подібне до трьох пар сережок. Одну пару

вона протягнула Карпентеру, іншу - хлопчикові, а третю залишила собі. І дівчинка і хлопчик

швидко пристосували сережки собі на мочки вух, знаками показавши Карпентеру, щоб він

зробив те ж саме. Він покорився і виявив, що маленькі диски, які він прийняв за підвіски, - це

насправді не що інше, як крихітні мембранки. Досить було защипнути мініатюрні затискачі,

як мембрани виявлялися міцно притиснутими до отвору вуха. Дівчинка критично оцінила

результати його старань, підвелася на пальчики і вправно налаштувала диски, а потім,

задоволена, відступила назад. - Тепер, - мовила вона чистісінькою англійською мовою, - ми

розумітимемо один одного і зможемо в усьому розібратися. Карпентер витріщився на неї.

- От дивина! Швидко ж ви навчилися балакати по-нашому! - Та ні, не навчилися, -

відповів хлопчик. - Це сережки-балакалки - ну, мікротранслятори. Коли їх притиснеш до вух,

то все, що ми говоримо, ви чуєте так, наче ви самі це сказали. А все, що ви говорите, ми

чуємо так, як це сказали б ми. - Я зовсім забула, що вони в мене з собою, - сказала дівчинка.-

Їх завжди беруть з собою в подорож. Ми-то, щиро кажучи, не зовсім звичайні мандрівники і

їх би у мене не було, але вийшло так, що, коли мене викрали, я якраз йшла з уроку

спілкування з іноземцями. Так от, - продовжувала вона, знову серйозно заглянувши в очі

Карпентера, - я вважаю, що якщо ви не заперечуєте, краще за все спершу покінчити з

формальностями. Мене звуть Марсі, це мій брат Скіп і ми з Великого Марса. А заразом,

люб'язний пане, скажіть, як вас звуть і звідки ви?

Нелегко було Карпентеру, відповідаючи, не видати свого хвилювання. Але потрібно

було зберегти спокій: адже те, що він збирався сказати, було, мабуть, ще неймовірніше, ніж

те, що тільки що почув він. - Мене звуть Говард Карпентер і я в Землі, з 2156 року. Це

79.062.156 років наперед від зараз. Він показав на трицератанк. - А це Сем, моя машина часу.

Ну і ще дещо крім того. Якщо його підключити до зовнішнього джерела живлення, то його

можливості практично безмежні. Дівчинка тільки кліпнула, хлопчик теж - і все.

- Ну що ж, - через деякий час сказала вона.- Виходить, ми з'ясували, що ви з

майбутнього Землі, а я - із справжнього Марса. Вона замовкла, з цікавістю дивлячись на

Карпентера. - Ви чогось не розумієте, містере Карпентер? Карпентер зробив глибокий подих,

потім повільно випустив повітря. - Загалом, так. По-перше є така дрібниця - різниця в силі

тяжіння на наших планетах. Тут, на Землі, ви важите в два з гаком рази більше, ніж на Марсі

і мені не зовсім зрозуміло, як це ви можете тут так вільно рухатися, а тим більше лазити он

по тому дереву.

- А, розумію, містере Карпентер -відповіла Марсі.- Це цілком справедливе зауваження.

Але ви, очевидно, оцінюєте по Марсу майбутнього і так само очевидно, що він сильно

відрізняється від Марса сучасного. Я