Настуся Соловейко - Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко

Що за чортівня?

Потихеньку визирнула і побачила, що маг, а я тепер була в цьому впевнена, виводить руни цією палицею. З такої відстані було досить складно зрозуміти які саме.

Може, вийти й спробувати його прогнати?

А як же! Може це якийсь злочинець, вб'є мене і ділу кінець.

Ні, краще завтра сповістити службу магічного надзору.

- І що ти їм скажеш? – спитала сама себе.

Що ти бачила якийсь силует біля свого саду? Дуже переконливо!

На декілька секунд в повітрі загорівся рунічний напис і згас, а з ним щез і сам чоловік.

Я почекала ще кілька хвилин і вирішила вийти до саду, перевірити, може він залишив якісь сліди.

Накинувши халат, потихеньку прокралась на вулицю. Було страшно, та все ж потрібно впевнитись, що в мене не галюцинації.

Дійшовши до того місця де стояв маг – роззирнулася. Нічого. Навіть слідів на пильній дорозі. Закрила очі й спробувала вловити магічний слід. Нас вже навчили це робити, нічого складного, магічні потоки всередині самі тягнуться до чужої магії. Нуль. Ніякої магії я не відчувала. Може недостатньо стараюсь? Спробувала ще раз. Результат той самий. Після десятої спроби я здалася.

Якщо я нічого не відчуваю, то що ж сказати стражам у магічному надзорі?

Маячня якась! Я ж своїми очима його бачила. Ще трохи постоявши, повернулася до своєї кімнати. Вранці перевірю ще раз.

Проте, і коли сонце освітило все навкруги я нічого не знайшла. Ані магії, ані хоча б відбитків ніг.

Звичайно, стражі мають більший досвід ніж я. Можливо, їм вдасться щось знайти. Не хотілося стати жертвою маніяка ще раз.

Тож, поснідавши, я попрямувала до пропускного пункту між магічним і немагічним містом, як раз біля нього і знаходилась служба магічного надзору.

Через пів години я була на місті. П’ятиповерхова будівля з колонами й магічними статуями перед входом вражала здебільшого контрастом. Серед низьких сірих халупок вона виглядала наче палац.

Зробила крок до дверей і дві статуї в момент загородили мені путь.

Виконані з білого мармуру вони зображували воїнів з мечами. Цими самими мечами вони зараз і тицяли мені майже в обличчя.

– Не магічкам вхід заборонено законом! – прогриміло з двох боків.

– А я магиня, тож відійдіть і дайте пройти! – гаркнула.

– Торкнись меча, – сказав той, що справа.

– Навіщо б це? – спитала я.

– Перевірка. Або роби як кажу, або йди собі.

Подумки я вже рознесла це місто на друзки, та меча торкнулася.

Він засвітився яскравим зеленим світлом.

Воїни перезирнулись і прибравши свою зброю, стали на постаменти.

– Ти можеш пройти, людино-магиня.

Я тільки фиркнула на таке визначення й пішла до дверей.

Всередині інтер'єр виявився не менш помпезним аніж зовні.

Шкіряні крісла й дивани, килими з пишним ворсом, гігантські магічні люстри. За величезним столом справа сидів черговий страж. На вигляд йому можна було дати років двісті. Виглядав він як мумія, ані тобі волосся на голові, ані іскри життя в очах.

Глянувши на мене, він скривився, кашлянув і нарешті спитав скрипучим голосом:

– Чого потрібно?

Так значить?! Ні доброго ранку пані, ні чого бажаєте магиня! Я стиснула зуби.

– Мені потрібно доповісти про інцидент біля мого дому.

Він неприємно вишкірився на мене.

– Це який ще? Наварили приворотного зілля і прийшли здатися?

– Що за нісенітницю ви верзете? – вибухнула – я бачила мага біля свого дому вчора вночі, він начертав руни, а потім зник!

– А я бачив голу королеву! – розсміявся страж.

Я відчула, як магія рветься з пальців і зашипіла:

– Послухай ти, мерзенний старий цап! Або ти зараз же поведеш мене до свого начальника, або я розтрощу твій чортів стіл!

– І сядеш за напад на стража років на сто, котись звідси, поки ціла.

Він махнув рукою і мене рвонуло до дверей, які самі відчинилися. Жбурнуло на вулицю з такою силою, що я впала на коліна, здерши при цьому руки.

Статуї знов зійшли з постаменту. Їхні мечі засвітилися червоним, а за спиною виросли чорні крила, закриваючи вхід.

Чудово, просто чудово! Піднявшись на ноги, обтрусила сукню та сумочку. Панчохи безнадійно розірвані, навіть магією не спасеш! На спідниці дірка, щоправда, її можна зашити.

Я сердито направилась додому.

Впевнена, що з магами-аристократами цей потворний дід так не розмовляє! Ну, звичайно ж! В них впродовж багатьох поколінь в руках вся влада й магія для них, це не дар, а просто буденність. Вони з нею народжуються. Хотілося повернутися і жбурнути щось важке у вікно тієї богадільні.

Та що це може змінити?

Повернувшись, цілий день допомагала бабусі. Вона робила варення на зиму. Скільки раз вже пропонувала їй зробити все магією. Однак, у відповідь одне і те саме.

– Що добре для тебе, люба моя, незвично для мене. Не те щоб я боялася, проте, не люблю я твоєї магії.

Я тільки зітхала у відповідь.

Ввечері до нас завітав гість. Я якраз сапала грядку, коли побачила кремезного чоловіка у синій військовій формі, розшитій рунами.

– Вибачте, ви Флора Кіллі? – спитав він уважно роздивляючись мене синіми очима.

Не високий, але й не нижчій за мене. Одначе, які в нього плечі!

– Так, це я. Ви щось хотіли? – спитала не припиняючи своє заняття.

– Так, ви приходили сьогодні вранці до служби магічного надзору, – він запнувся, вочевидь підбираючи слова.

– Ага, і мене звідти викинули, наче якусь бродяжку! – фиркнула.

– Вибачте за це. Іноді в пана Цепеса бувають мммм…приступи неконтрольованої агресії, якщо хочете.

– То чого ви його там тримаєте?

– Він, бачте, ветеран, воював з пустельними чудовиськами. В будь-якому випадку, я тут тому, що ви сказали, що бачили мага біля свого дому.

Значить, я вгадала, маг з приймальні й справді був старий. З війни вже сто років минуло.