Міла Мур - В обіймах монстра, Міла Мур

— Йди! — киває їй на вихід — і жінку як вітром здуває. Дамір зачиняє двері та робить крок у мій бік. — Ти поїла. Молодець. 

Хочу фиркнути, але стримуюсь. Стою і не рухаюсь. Якщо цей мудак простягне до мене руку, буду вириватися до останнього. 

Дамір тим часом дістає з кишені штанів телефон і щось на ньому натискає. Не розумію, чому він прийшов, і дуже сподіваюся, що скоро він піде геть. Коли цей чоловік поруч, я дихати не можу. 

— Зараз ти поговориш з татком, — заявляє, піднімаючи на мене темний погляд. — Будь хорошою дівчинкою і скажи, нехай поверне гроші. Ти ж хочеш додому повернутися, правда? 

— Хочу, — ціджу крізь зуби. Насправді я навіть щаслива, що можу з татом поговорити. Впевнена: зараз він мене заспокоїть і вже зовсім скоро я повернусь додому. 

Дамір сміється кутиками губ і передає мені телефон. Гудки розносяться на всю кімнату, і тільки зараз розумію, що Воронов буде слухати нашу розмову. 

— Чого тобі? — гиркає тато, а я навіть гублюсь на мить. Просто голос у нього такий неприємний, наче з чужою людиною розмовляє. Хоча… так і є. Він-то думає, що телефонує Дамір.

— Тату, це я… — кажу і піднімаю погляд на Воронова. Він схожий на кам'яну брилу. Жодних емоцій на обличчі. Просто стоїть і, своєю чергою, з мене погляду не зводить. 

— Аліно… — всього частка секунди, а інтонація різко змінюється. — Воронов нічого тоді не зробив? Ти в нормі? 

— Т…так… — важко відповідати під його поглядом. — Тату, ти заплатиш йому? Я хочу додому.. 

— Аліно, тут така справа… — мені не подобається те, що говорить тато. Відчуваю, що нічого хорошого не почую. — У мене немає такої суми. На даний час немає. Я вже говорив цьому мудаку, що потрібен час, а він… 

Даміру набридає все це слухати, і він забирає телефон у мене з рук. Кліпаю кілька разів, тому що не вірю тому, що почула кілька секунд тому. Тато не може так зі мною вчинити! Я не винна у тому, що він комусь щось заборгував. 

— А тепер послухай мене! — цідить Дамір, і від тембру його голосу у мене серце зупиняється. — Я даю тобі час до завтра. До цієї ж пори. Якщо грошей не буде, твоя донька більше татка не побачить. Ти зрозумів?

— Мудак! Відпусти Аліну! — кричить тато, а я ковтаю сльози, що виступають на очах. Дамір тільки хмикає на крики тата і закінчує виклик. 

Ховає телефон в кишеню і піднімає на мене темний погляд. Стою, наче миша перед удавом, і боюсь повітря вдихнути. Здається, зроблю неправильний рух — і він відірве мені голову. 

— Чому мовчиш? Немає що сказати? — питає стримано, а я зціплюю зуби. Він не почує від мене жодного слова. — Кілька годин тому такою войовничою була. 

Дамір робить ще крок — і відстань між нами стає мінімальною. Він піднімає руку, а я втягую голову у плечі. Бачу, як блищать його очі від задоволення. Йому подобається лякати людей, а особливо — беззахисних дівчат. Мерзотник! 

— Хочу тебе засмутити. Твій татко нізащо не заплатить за тебе те, що завинив, — Дамір проводить кісточками пальців по моїй щоці, а я заледве бачу його через сльози, які застелили очі. — Він любить гроші та гарне життя. Якщо віддасть борг — залишиться з голим задом. 

— Що ти збираєшся зі мною робити? — навіть не знаю, де беруться сили сказати це без емоцій. 

Дамір забирає руку від обличчя, а натомість торкається пальцями шиї. Здається, йому подобається душити людей… 

— Завтра о цій порі я знову до тебе прийду. От тоді все дізнаєшся, — Дамір нахиляється до мене і робить те, що вводить мене у ступор. Так різко накриває мої уста своїми, що земля тікає з-під ніг. 

Ці дії взагалі не нагадують поцілунок. Просто сильний натиск його губ на мої. Всього мить — і він відпускає. Робить крок назад, а тоді ще один. 

Повертаюсь у реальність, коли гримають двері, а в кімнаті я зовсім  сама. Сідаю просто на підлогу. Сил не залишається, як і надії на те, що тато мене врятує.

 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно