Ема Ноель - Моя зухвала, Ема Ноель

Я насилу стримую саркастичну посмішку. І що він мені зробить?

— Іди і приведи себе в нормальний вигляд, — говорить тихо, з роздратуванням, але його голос звучить так збудливо хрипко.

— Не піду! — складаю руки на грудях і дивлюся на нього з-під лоба.

— Підеш. Інакше…

— Що?! Що ти мені зробиш? Вдариш? Ременем відшмагаєш? — кричу, навіть не намагаючись стримувати свої емоції.

Гарчить. Ну прямо як злий сірий вовк, якого червона шапочка довела до сказу.

Робить крок у мій бік. Здригаюся. Сміливість як вітром здуває. Стою на місці, боюся навіть поворухнутися. Ще одним різким кроком він долає нікчемну відстань між нами, нахиляється й під мій переляканий вереск перекидає мене через плече.

— А ременем відшмагати — непогана ідея, — вимовляє, задоволено шкірячись.