Олександр Олесь - Арабські казки, Олександр Олесь

що всі вже на кораблі, велів підняти вітрила. І сталося тут щось неймовірне: корабель поплив далі.

Я остався один серед безмежного моря, серед реву і стогону невблаганних хвиль. Цілий день і всю ніч я боровся з ними, але вранці знесилів і думав, що ось-ось піду вже на дно моря, але якось величезна хвиля підхопила мене і прибила до берега. Довго я ліз по ньому, крутому та високому, чіпляючись за корені дерев, і коли нарешті виліз на його, то упав непритомний і лежав увесь день і всю ніч до сходу сонця.

Мене мучив голод. Я підвівся і поповз шукати чого-небудь їстівного. Незабаром я знайшов не тільки дуже смачне коріння і трави, а й гарну воду. Це мені дало зразу стільки сили, що я зважився іти далі по острову. Передо мною слався розкішний зелений степ. Але як я здивувався, коли вгледів на ньому коня! То радіючи, то боячись зустрітись з ворогами, я став наближатись до коня. Не встиг я налюбуватись його красою, як враз, наче з-під землі, до мене донісся людський голос, а через хвилину вийшов і сам парубок. Розпитавши мене - хто я, звідки і як сюди попав, він повів мене в землянку, де сиділо ще декілька душ. Мене зустріли прихильно, нагодували, напоїли і розказали, що вони пригнали сюди на випас коней султана Міраджа, господаря цього острова.

- Щастя твоє,- додали вони,- що ти натрапив на нас сьогодні, завтра ми вже вертаємось додому.

Справді, вранці пастухи рушили в дорогу. Я пішов разом з ними, і, коли ми прибули в столицю острова, вони пішли до султана і розказали про мене. Султан Мірадж звелів покликати мене до себе і став розпитувати - хто я і як сюди забився. Я розказав.

Моє лихо так його вразило, що він взяв мене під свій захист і звелів давати мені все потрібне.

Жилося мені зовсім не зле, але думки мої летіли в рідний край, мені хотілось вернутися в свою вітчизну. І я несказанно радів, коли який-небудь торговець привозив відомості про неї. Також я знайомився з індійськими мудрецями і з зацікавленням слухав їх наукові оповідання. Часто султан, оточений емірами і підвладними князями, кликав мене до себе, і мене розпитували про мою далеку вітчизну, а я приглядався до їх звичаїв і розпитував їх про все, що більш-менш тільки могло мене цікавити. Колись, гуляючи над морем, я підійшов до судна, з якого знімали поклажу, і прочитав на одному мішку своє ім’я. Я нічого не міг зрозуміти, але незабаром бачу і самого капітана того корабля, на якому я плив із Бальсори. Бачачи, що він не пізнає мене, я не схотів зразу признатись і спитав його - чий це крам.

- Одного багдадського торговця, Сіндбада,- відповів капітан,- але його, на жаль, уже немає між живими. Колись він разом з другими вийшов на острів, але острів цей був спиною кита, що заснув і спав на поверхні моря. Сіндбад розпалив вогонь, кит прокинувся і кинувся в воду, а нещасні поплили до корабля. Та декому не пощастило доплисти до нього, і вони мусили потонути. Утонув і Сіндбад. Тепер я хочу продати його крам, а гроші передати його родичам.

Тут уже я не зміг більше ховатись і признався.

- Капітане! - крикнув я.- Невже ви мене не пізнаєте? Я і єсть той самий Сіндбад, якого ви вважаєте уже за небіжчика.

Капітан попереду не повірив своїм очам, але оточили мене люде з корабля і стали вітати. Сумнів капітана розвіявся.

- Славу Богу, слава Богу,- говорив він.- Від усієї душі я радію, що бачу вас живим і здоровим. Ось ваш крам, візьміть його: я зберіг його цілим.

Мені хотілось подякувати і подарувати йому дещо з свого краму, але він одмовився. Тоді найкращі й найкоштовніші речі я подарував султану Міраджу. Той здивувався, не знаючи, звідки взялись у мене такі коштовні подарунки, але, вислухавши мене, прийняв їх і віддячив ще більш коштовними.

Попрощавшись з ним, вимінявши крам на сандал, камфору, мускатовий горіх, алое й інші речі, я сів на свій корабель і поплив. По дорозі ми заїхали ще на декілька островів і нарешті приплили до Бальсори - там уже було рукою подати до Багдада. Крам свій я продав так вигідно, що незабаром купив собі землі і став жити спокійно й щасливо».

Скінчивши своє оповідання, Сіндбад подав знак музикам: музики заграли, і бенкет тягся до вечора. Коли гості почали розходитися, Сіндбад покликав носильщика і, даючи йому гаманець, сказав:

- Ось на́ тобі подарунок, і приходь завтра слухати про мою другу подорож.

Щасливий робітник пішов додому, а на другий день сидів уже за столом у Сіндбада. Знов почався бенкет. І коли всі наїлися та напилися, господар звернувся до гостей з такими словами:

- Дорогі друзі! Прошу тепер вас вислухати оповідання про мою другу подорож. Ви побачите, що вона більш дивовижна, ніж перша.

Стало тихо, і Сіндбад почав говорити.

 

ДРУГА ПОДОРОЖ СІНДБАДА

 

 

«- Спокійне, щасливе й одноманітне життя швидко мені надокучило, знову потягло мене в чужі країни. Знову стало вабити мене бурхливе, свавільне море. І ось я накуповую краму, входжу в спілку з торговцями, сідаю на корабель і доручаю себе ласці Милосердного. Їду. Спочатку все було як слід. На островах, які траплялись нам по дорозі, ми дуже вигідно міняли свій крам. Але раз ми спинилися біля зеленого розкішного, але безлюдного острова. Вийшовши на берег, ми розбіглись по острову: одні стали рвати квітки та овочі, другі полягали в холодку під наметами дерев. Я ж, узявши собі сніданок, ліг на березі кришталевого струмочка між двома деревами і непомітно заснув.

Хто його знає, чи довго я спав, чи ні, а тільки коли я прокинувся, то нікого з товаришів уже не було на острові. Я кинувся туди, де стояв наш корабель, але його там уже не було - тільки десь на обрії біліли його вітрила. Ще хвилина - і їх не стало. Я остався один на безлюдному острові. Можете уявити, що почував я в ту хвилину. Я кричав, рвав на собі волосся, ридав, як маленька дитина. Картини недавнього безтурботного життя вставали переді мною і шматували