Олександр Олесь - Арабські казки, Олександр Олесь

душу. Я став докоряти собі, що сам, по своїй волі, пішов назустріч лихові, але каяття нічим не допомогло мені. Одначе треба було заспокоїтись, покластися на Божу ласку і подумати про своє становище. Щоб оглянути місцевість, я заліз на високе дерево. Нічого не було видко на рівному зеленому килимі моря, але десь далеко, на самому острові, щось біліло. Я зліз з дерева, взяв з собою сніданок і пішов до білої плями. Виявилось, що це була величезна куля, рівна, наче виточена. Як мені не хотілося злізти на неї, але я не міг.

Було ще ясно, коли сонце починало заходити, але враз насунулась хмара і стало темно.

Я глянув угору. І як я можу переказати весь свій жах, коли я угледів, що прямо на мене летить не хмара, а якийсь величезний птах. Тут я згадав оповідання старих моряків про дивовижного птаха роха, і мені стало ясно, що ця куля - не що інше, як яйце роха.

На щастя, рох мене не помітив і сів, як квочка на яйце. Я сидів, притулившись до шкаралупини, і дивився на рохову ногу, товстішу від столітнього дуба. Спочатку я був ні живий ні мертвий, але думка, що коли я і останусь жити на острові, то неминуче згину, надала мені такої сміливості, що я зважився на щось божевільне. Розмотавши свою чалму, я перев’язав себе поперек тіла і прив’язав кінці до ноги роха.

Я сподівався, що коли рох полетить, то підніме і мене з собою і, не помічаючи ваги, понесе мене з острова кудись між люде. Як гадав я, так і сталося. Вранці рох полетів і підняв мене так високо, що я майже не бачив землі. Через деякий час він спинився і стрілою спустився на землю. Я швидко одв’язав себе, а рох схопив дзьобом велику гадюку і в ту ж хвилину знявся з нею під хмари. Я легко зітхнув і став озиратися навкруги.

Ледве я не крикнув від одчаю: я був у глибокій долині, серед таких високих і крутих гір, на які зійти можна було тільки яким-небудь дивом. Моє становище було гірше попереднього. Але найстрашніше було те, що скрізь між каменями сичали гадюки. Боячись свого злого ворога - роха, вони не насмілювалися виходити вдень із своїх печер. Тому я більш-менш спокійно міг гуляти по долині, і незабаром я помітив, що іду по блискучих каміннях. Це були перли.

Але тепер вони не мали для мене ніякої ціни. Я думав тільки про те, де б я міг переночувати. Нарешті я поліз у порожню нору. Приваливши вилазку каменем, я з’їв останнє, що у мене залишилося з корабля.

Одначе заснути і відпочити мені не довелось.

Як тільки стемніло, гадюки почали вилазити із своїх печер, і я полотнів від жаху, коли чув біля самих дверей у мій притулок їхнє сичання і бачив крізь маленьку щілину, як блискають і дивляться на мене їхні очі.

Удосвіта гадюки знову розлізлися по своїх норах, і я став знову ходити по долині, шукаючи виходу і не звертаючи ніякої уваги на перли. Стомлений безсонною ніччю, я сів відпочити і непомітно заснув. Аж враз біля мене щось падає. Я прокидаюсь і бачу шматок сирого м’яса. За ним - другий, третій. Спочатку я не міг зрозуміти, звідки вони беруться, але знову я згадав оповідання старих моряків і догадався, в чім річ. Цю долину знало багато купців-промисловців, але спуститися в неї не було ніякої можливості, от вони і пішли на хитрощі. Стали вони кидати величезні шматки м’яса, до яких прилипали перли. Орли, угледівши з-під хмар здобич, падали в долину і, схопивши м’ясо, несли його своїм орленятам у гнізда. Тоді промисловці кидались до гнізд, одганяли орлів і забирали перли. Раніше я не вірив усім цим оповіданням, що скидались більше на байки, але тепер я впевнився, що це була чиста правда. І в той же мент у мене майнула думка використати для себе це з’явище.

Я також чув, що тутешні орли значно більші і дужчі від наших. Тому я прив’язав себе до кинутого шматка м’яса, сподіваючись, що орел винесе мене на гору.

Загадано - зроблено. Насамперед я набрав найкращих і найбільших перлів, положив їх у подорожню торбину і прив’язав її до пояса, потім обернув собі спину великим шматком м’яса і, обмотавшись чалмою, ліг на землю.

Ждати довелося не довго. Незабаром прилетів величезний орел, схопив мій шматок м’яса і понісся на верхогір’я до свого гнізда. Прибігли торговці, стали кричати і прогнали орла. Я скинув із себе м’ясо і став на ноги. Дивуванню торговців не було краю, але власник свого гнізда (треба сказати, що промисловці ділять між собою гнізда), очевидно, прийнявши мене за злодія, накинувся на мене з лайкою. Однак я не дав йому довго кричати і заспокоїв його:

- Вислухайте мене попереду і тоді впевнитесь, що я не маю ніякої потреби обкрадати ваші гнізда. Я сам був у долині і набрав таких перлів, яких, мабуть, вам ще ніколи не доводилось бачити.

Справді, коли я розв’язав свою торбину і показав їм свої перли, вони широко розкрили очі від здивування. Але вони ще більше здивувались, коли я розказав їм, як попав у долину і вилетів з неї.

Дивували їх моя дотепність і відвага. Після цього вони запросили мене до себе на сніданок.

Щоб подякувати і віднагородити того промисловця, чиїм шматком м’яса я скористався в долині, я дав йому декілька перлів, але він вибрав собі тільки один (та й то не найбільший). Коли став я його просити взяти ще кілька перлів, він відповів:

- Дякую, мені більше не треба. Одного цього камінчика цілком досить для того, щоб я спокійно дожив свого віку і кинув свою промисловість, повну такої небезпеки.

Через декілька днів торговці рушили в дорогу, і я, звичайно, з ними. Ми побували ще на багатьох островах і в деяких країнах. Я продав свої перли і взяв за них великі гроші. Я не буду спинятись на менш значних пригодах, бо найцікавішу з них ви уже знаєте. Нарешті ми прибули в Бальсору, а звідти я негайно вернувся в Багдад. Побачившись зі своїми рідними і друзями, я велику частину привезених грошей роздав убогим і знову зажив спокійним, щасливим життям».

Так закінчив Сіндбад