Олександр Олесь - Арабські казки, Олександр Олесь

Багато скарбів вивіз молодий цар із своєї держави, і коли нарешті вони обидва приїхали в столицю султана, то народ радів без кінця-краю: він уже втрачав останню надію вгледіти свого порадника та заступника.

На другий день султан скликав увесь свій уряд і, коротко розповівши про свою пригоду, сказав, що бере за сина царя Чорних Островів і робить його своїм нащадком.

Всі були страшенно раді.

І справді, швидко молодий цар придбав всенародну любов до себе, а коли вмер старий султан, він з честю заступив його.

А як же рибалка? О, він був так щедро обдарований, як, дай Бог, і нам з вами!

У Багдаді, в славне царювання каліфа Гарун аль-Рашіда, жив собі бідний робітник - Гіндбад. Одного літнього дня, в саму спеку, довелось йому нести з одного кінця міста в другий важку поклажу. Він уже зовсім знесилився, коли зайшов на одну вулицю, де віяв прохолодний вітрець і де вся дорога була полита рожевою водою. Тут він скинув із себе мішок і сів на його, щоб відпочити в холодку. Кращого місця для спочинку не могло і бути. Із розчинених вікон якогось величезного палацу неслися пахощі і летіли дивні звуки музики, що зливалися з щебетанням пташок і тьохканням солов’я. Слухаючи музику і вдихаючи пахощі, Гіндбад подумав, що в цьому будинку сьогодні бенкетують та гуляють. Підійшовши до брами, він спитав:

- Хто господар цього палацу?

Слуги здивувались.

- Як?! - сплеснув руками один.- Ти живеш у Багдаді і не знаєш, що цей будинок славного Сіндбада, що переплив усі моря, які тільки хвилюються на білому світі?

Гіндбаду і раніше доводилось чути про всі незчисленні багатства Сіндбада, але зараз, бачачи перед собою такі розкоші, він мимоволі позаздрив і проговорив так голосно, що його навіть почули в будинку.

- Всемогутній Аллаху! Через що таке велике провалля між мною і Сіндбадом? Чого він живе у вічному достатку, а я часом не маю черствого шматка хліба, хоч вибиваюсь із сил, щоб прогодувати свою родину? Чим запобіг він у тебе такої ласки і чим, нарешті, я винен, що ти дав мені таку гірку долю? - І, сказавши, він топнув ногою об землю.

Довго він стояв в задумі... Аж ось хтось підходить до його, бере його за плечі і говорить:

- Мій пан господар Сіндбад хоче тебе бачити. Іди за мною.

Гіндбад злякався. Він подумав, що господар почув його слова і тепер хоче покарати за них.

- Бачите, у мене мішок тут, і я не можу, на жаль, піти за вами, щоб з ним чого не трапилось,- сказав Гіндбад.

Але слуга відповів, що за мішок він може не турбуватися, і бідний носильщик мусив іти.

Його ввели у величезну кімнату, де за пишним столом бенкетувало панство. На покуті сидів поважний дід з довгою білою бородою, і ціла юрба слуг чекала його слова або знаку що-небудь принести або зробити. Це і був господар хати - Сіндбад. Бідному робітникові ніколи не доводилось бачити нічого подібного, і він перелякано водив очима по кімнаті, але Сіндбад привітно покликав його до себе, посадив його поруч з собою, власноручно наклав йому всякої страви і налив дорогого вина.

По обіді Сіндбад звернувся до носильщика і, називаючи його, за арабським звичаєм, братом, спитав, хто він і як його кличуть.

- Я носильщик, а звуть мене Гіндбадом,- відповів робітник.

- Дуже радий бачити,- сказав господар,- та я думаю, що і всім приємно зустрітися з тобою. А тепер скажи ще раз те, що ти сказав на вулиці.

Носильщик почервонів і, низько схиливши голову, відповів:

- Прости, пане господарю, за необережні слова,- всьому виною моя надмірна стома.

- Невже ти думаєш, що я образився? - завважив Сіндбад.- Навпаки, я розумію твоє становище і цілком співчуваю тобі. Але ти помиляєшся, коли думаєш, що усе щастя впало мені з неба без жодної праці з мого боку. Знай, що воно куплено дорогою ціною, якої ти і не уявляєш собі.

Е-е-е,- протяг він, звертаючись до присутніх,- ви всі, звичайно, чули, що мені доводилось побувати в багатьох країнах, що зо мною траплялось багато різних пригод, але ніхто з вас не знає, яких мук, якого лиха я натерпівся в часи сього блукання. Коли хочете, я розкажу вам про всі свої сім подорожей. Сподіваюсь, що вам буде цікаво вислухати мене.

Всі гості висловили бажання його слухати, і Сіндбад, потурбувавшись, щоб мішок носильщика був однесений куди слід, почав розповідати.

ПЕРША ПОДОРОЖ СІНДБАДА

«- Друзі мої! Молодість моя пройшла весело, але не розумно. Все, що лишилося мені від батьків, я розкидав, куди тільки мені бажалось, але я вчасно взявся за розум. Бачачи, як швидко тане спадщина, як марно витрачається час, я став уявляти свою старість, старість без шага 2 в кишені. А що гірше злиднів на старості літ?! Стократ правду сказав мудрий Соломон: «Краще лежати в могилі, ніж ходити старому з торбиною за плечима».

Переконавшись у цьому, зібрав решту того, що осталося, і помандрував на чужину шукати щастя. З цією метою я порадився з досвідченими торговцями, накупив краму і незабаром їхав із Бальсори на кораблі через персидську затоку у східну Індію.

Деякий час ми плили зовсім щасливо. Ми приставали до островів, знайомилися з тубільцями, продавали їм крам або вимінювали його на різні речі. Але одного разу трапився штиль, і наш корабель став. Помітивши неподалеку маленький зелений острів, нам захотілося піти на його. Ось ми вже на острові, сидимо, снідаємо, жартуємо, аж раптом - щось штовхнуло, і весь острів захитався. Це було помічено на кораблі, і нам стали кричати, щоб ми якомога швидше спасалися. Виявилось, що це був не острів, а спина величезного кита. Той, хто був проворніший, скочив на човна, другі поплили, один тільки я остався на острові, тобто на спині кита, коли він став уже тонути. На щастя, я вхопився за деревину, яку ми привезли з корабля, щоб розвести паливо. Але в цю хвилину зашумів вітер, і капітан, думаючи,