Тамара Крюкова - Чарівниця з острова Гроз

Минуло десять років, перш ніж чародії зрозуміли, що чинити опір волі зірок не можна. Дівчинка, яку вони залишили невідомою в світі людей, пройшла випробування вогнем, минула Ворота Смерті й незважаючи ні на що вижила. Це був знак, і маги повернули її на острів.

Лише Агрипа не міг упокоритися визначенню провидіння, як не міг довірити свою таємницю побратимам-магам. Сподіваючись позбутися дівчинки, він віроломно відправив її на випробування водою. Яким же було здивування чародіїв, коли дівчисько без усякої підготовки та навчання пройшла посвяту і здобула магічний кристал. Це означало, що вона стала справжньою чарівницею, рівною з усіма. Тільки один крок відділяв її від посоха влади та звання Верховної Чародійки. Агрипа був у відчаї, та несподівано в хід подій втрутився Азар. Він вирішив, що самозванка хоче посісти його місце, і повернув її у світ людей, де Маріка втратила пам'ять про все, що з нею сталося на острові.

Минуло чотири роки, і юна чарівниця заявила про себе знову, викликавши ураган серед ясного дня. Це загрожувало початком катастроф, і чародії знову зібралися в залі ради, щоб вирішити, як повернути дівчину на острів і приборкати її норов.

Рада проходила стоячи. Важливі рішення мали ухвалюватися без пустої трати часу та зайвих розмов. Зазвичай маги з'являлися в залі одночасно, та цього разу Верховний Чародій затримувався. Останнім часом Агрипа рідко з'являвся на людях і нікого не приймав у себе. Лише чотирнадцятилітній Азар постійно перебував при своєму наставнику. І цього разу Агрипа прибув не сам.

Він увійшов до зали й, важко спираючись на посох, рушив на своє місце. Азар шанобливо крокував за вчителем, підтримуючи старця під лікоть. Чародії здивовано перезирнулися. Згідно з традицією, на раді могли бути присутніми лише дев'ять утаємничених. Участь хлопця, що не завершив навчання, виходила за рамки правил.

— Прошу вибачення, що змусив вас чекати. Ми можемо починати, — оголосив Верховний Чародій.

— Але я бачу тут сторонніх, брате Агрипо, — виступив Гурій.

Невисокий і миршавий, він не пропускав будь-якої нагоди затіяти перепалку або суперечку, а вже коли справа доходила до чвар, тут він був, що називається, кожній бочці затичка.

— Твій зір підводить тебе, брате Гурію, — спокійно відповів Верховний Чародій. — Ви бачите, що події останніх років зовсім виснажили мої сили. Мені важко обходитися без помічника.

— Навряд чи присутність на раді піде на користь хлопцеві. Азар іще занадто молодий, аби в усьому розібратися, а часом хибне тлумачення гірше за незнання, — заперечив м'який і добрий Саватій.

— Азар постійно зі мною, тому вам нічого побоюватися, буцім він щось неправильно витлумачить. Я завжди поруч, аби підказати йому.

В голосі Агрипи прозвучали нотки роздратування.

— Може, так, а може, й ні,— пробурмотів собі під ніс Ксанф, який вічно сумнівався.

Він був найзагадковішим із магів. Жоден живописець не міг би написати його портрет. Щомиті обличчя чародія ледь помітно змінювалося, тому навіть серед чарівників його звали Багатоликим.

— Я рішуче проти того, щоб порушувати правила, — запротестував Зосим, покровитель подорожніх. Це він чотири роки тому першим виявив дівчинку з магічним даром.

— Я також, — несподівано підхопив Авдій.

Раніше він був вірним прибічником Агрипи

і завжди виступав заодно з Верховним Чародієм, але останнім часом Агрипа не допускав до себе навіть його, тому маг почувався незаслужено ображеним.

— Не варто обтяжувати молоду голову нашими проблемами, — підтримав побратимів Саватій.

— Я відразу сказав, що це не найвдаліша думка, — нагадав про себе Гурій, який полюбляв, аби останнє слово залишалося за ним.

Агрипа обвів усіх важким поглядом і спроквола мовив:

— Що ж, я змушений підкоритися більшості,— він обернувся до Азара і наказав: — Іди.

Тільки-но хлопець покинув залу, Авдій із осудом сказав:

— Брате Агрипо, що все це значить? Хіба традиції перестали існувати?

— Очевидно, так. Устої острова захиталися відтоді, як на посох влади претендує не царський нащадок, а жалюгідна голодранка, — гірко посміхнувся Верховний Чародій.

— Вона тут ні до чого. Так повеліли зірки, — заступився за дівчину Зосим.

— Можливо. І все ж таки це не до добра, а до смути. До її появи між нами не було розладу, — мовив Агрипа.

На це магам-правителям було нічого заперечити. У дівчини була дивовижна здатність створювати проблеми. Щоразу, кола мова заходила про Обраницю, між чарівниками виникали розбіжності й чвари.

Першим мовчання порушив Саватій:

— На мою думку, наші суперечки безпідставні. Я не розумію, чому ти упираєшся, брате Агрипо. Справа має вигляд простіший простого. Чотири роки тому ми вже ухвалили рішення дозволити дівчині жити на острові, а доля сама розсудить, чи гідна вона посоха влади.

— Жінка? Такого ще не бувало! — презирливо пирхнув Агрипа.

— Усе колись трапляється вперше. Не нам іти проти воли зірок, — зауважив Зосим. — Минулого разу ти переконав нас, що позаяк дівчина повернулася до людей, то це не випадковість, а знак згори. Тепер ми всі бачимо, що зробили помилку. Вона зуміла викликати бурю, а ніхто ж її не навчав цього. Ми мусимо повернути Обраницю на острів.

— У цьому є певний сенс. Але все-таки я сумніваюсь у правильності такого рішення, — багатозначно мовив Ксанф. — Чи не попихатиме нами неписьменне дівчисько, дізнавшись про своє призначення?

— Для